Рус Укр
ГоловнаПублікаціїАналітика Верховний Суд замінить Мінрегіон та Нацкомісію
Новини ЖКГ
13 Вересня 2019 p.
11 Вересня 2019 p.
10 Липня 2019 p.
21 Червня 2019 p.
23 Травня 2019 p.
17 Травня 2019 p.
24 Квітня 2019 p.
23 Квітня 2019 p.
11 Квітня 2019 p.

Верховний Суд замінить Мінрегіон та Нацкомісію

Прогалини та суперечності в житлово-комунальному законодавстві, які не змогли вчасно усунути та врегулювати Мінрегіон та Національна комісія з регулювання енергетики та комунальних послуг, можуть бути усунуті Верховним Судом.

Нещодавно Міністерство юстиції вперше оприлюднило звіт про рівень корупції в Україні. Не дивно, в ньому йдеться про те, що у нашій країні дуже високі показники та залишається стабільним рівень корупції впродовж останніх 10 років. Згідно зі звітом, серед найбільш корупційних установ - суди. 12% українців стикалися з корупцією під час судових розглядів. Більшість сум, які платили громадяни, перевищують 2 тис. грн, — ідеться у звіті.

Тож, проведення судової реформи — одне з найнагальніших питань для України. На цьому наголошується і в «Стратегії сталого розвитку України – 2020», яка затверджена відповідним Указом Президента Петра Порошенка. Примітно, на підтвердження пріоритетності саме для Президента відновлення довіри громадян до судової системи пан Порошенко подав на розгляд Верховної Ради законопроект 1656 «Про забезпечення права на справедливий суд». Його було прийнято в цілому 12 лютого 2015 року та підписано Главою держави як Закон №192-VIII.
 
Серед інших новацій, які стосуються порядку призначення та звільнення з посад суддів, притягнення їх до дисциплінарної та кримінальної відповідальності за винесення завідомо неправосудного рішення, досить цікавою, та, навіть, революційною новелою,  є внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства, Господарського процесуального та  Цивільного процесуального кодексів України стосовно значення висновку Верховного Суду України при перегляді цивільних та господарських справ.
 
Тож відтепер, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи на підставах, передбачених відповідними нормами процесуальних кодексів, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, лише з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
 
Доводиться констатувати, що з метою забезпечення принципу однакового застосування норм матеріального та процесуального права, фактично, юридична доктрина України як правової держави з континентальною системою права, в якій джерелом права є нормативно-правовий акт, була змінена Законом №192-VIII, і відтепер висновки Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладені у його постанові є обов’язковими для виконання та застосування як чиновниками, так і судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення аналогічних спорів. Тобто, Україна почала рух до формування у майбутньому нової юридичної доктрини на основі прецедентної системи права. Це певним чином суперечить законодавству Європейського Союзу, адже в доктрині і законодавстві країн континентальної Європи продовжує домінувати принцип, згідно з яким суди у своїй діяльності керуються законом і підкоряються закону, а рішення, що виносяться ними, мають силу індивідуально-правових актів. Але ж на відміну від України, у тій же Німеччині, Франції чи Італії національне законодавство викладено досить чітко, норми рідко суперечать одна одній. 
 
 
В Україні ж низька якість законодавства, особливо у сфері житлово-комунального господарства, є, на жаль, звичним явищем. Відсутня системність у розробці та прийнятті нормативно-правових актів, постійно порушується порядок їх прийняття та обговорення. Яскравим прикладом такої законодавчої недолугості є прийняття 9 квітня минулого року сумнозвісного Закону України 1198-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», який поставив із ніг на голову всі правовідносини в ЖКГ. Подолати ці суперечності необхідно за допомогою правової політики, але, на жаль, через постійну політичну невизначеність політизується все, немає системної правової політики, яка змогла б подолати конфлікт інтересів та забезпечити розгляд, прийняття та реалізацію багатьох базових законів, які були б спрямовані ефективно та раціонально врегульовувати суспільні відносини у галузі житлово-комунального господарства.
 
З набранням чинності Закону №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та наданням статусу обов’язковості висновкам Верховного Суду України при розгляді цивільних, господарських та адміністративних спорів, прогалини та суперечності в житлово-комунальному законодавстві, які не змогли вчасно усунути та врегулювати чиновники Мінрегіону та Національної комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг, можуть бути усунуті Верховним Судом України, але з урахуванням внутрішнього переконання суддів, а не завдань і положень, якими керуються у своїй діяльності чиновники.
 
А те, що висновки Верховного Суду України можуть відрізнятися від офіційної позиції Мінрегіону та НКРЕКП та не подобатися підприємствам житлово-комунального господарства, забудовникам багатоповерхових будинків або споживачам доводить вже існуючі узагальнення судової практики.
 
Так, у висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення від 1 березня 2013 року, присвячених вирішенню спорів про надання послуг, міститься положення про те, що укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 зазначеного Закону.
 
Разом з тим, згідно з постановою ВСУ 6-59цс13 від 30 жовтня 2013 року, при стягненні заборгованості за житлово-комунальні послуги в судовому порядку боржникам, окрім суми самого боргу, доведеться сплачувати інфляційне нарахування на суму боргу за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Водночас, ці кошти нараховуються незалежно від сплати боржником пені, передбаченої п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Крім того ВСУ зазначив, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
 
 
Згідно з ухвалою ВСУ від 10 листопада 2010 року Верховний Суд України не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності внесення у договір пункту, згідно з яким прилади обліку води, які знаходяться у квартирі позивача, є його власністю, тому повірка такого водолічильника повинна здійснюватись за його рахунок. Натомість, Верховний Суд України звернув увагу, що згідно п. 9 постанови КМУ №630 періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки  здійснюється за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги    з електро-, тепло-, газо- і водопостачання, та скасував попередні рішення суду, які визнали правоту та місцевих Водоканалів. 
 
Аналіз Верховного Суду України судової практики застосування судами законодавства,  яке регулює іпотеку, визначив, що  як заставу нерухомого майна, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно з ст.4 Закону №2654-ХІІ та/або предметом іпотеки згідно з ст.5 Закону №898-ІV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами — резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
 
1) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що в позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
 
загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку;
 
2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору, підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у пп.1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);
 
3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у пп.1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.
 
Отже, якщо Мінрегіон та Національна комісія будуть і надалі зволікати з прийняттям важливих законодавчих актів у сфері ЖКГ – невдовзі вони стануть просто непотрібними державі, роботу цих установ виконуватиме Верховний Суд України.
 
Андрій Осадчий
 
Коментарі (0)