Особливості української адміністративної реформи

Новини по темі

05 Лютого 2016 p. 17:52
«Транспортна» культура по-столичному  

29 Січня 2016 p. 17:39
«Обережно, бурульки!», або хто відповідає за чищення дахів  

22 Січня 2016 p. 17:10
Як розгрібають сніг у містах  

На 23 році незалежності нашої неньки України черговий раз вже п’ятим Президентом оголошено початок децентралізації системи управління та масштабної адміністративної реформи.

В України воно так повелося – кожний новий Президент обіцяє скорочення апарату чиновників, передачу повноважень від центрального апарату влади місцевій владі – але по факту виходить так, що з кожним новим Президентом армія чиновників збільшується в рази, вони з’їдають левову частину бюджету, а функцію з перерозподілу витрат державного бюджету передавати на місця нікому не хочеться. Який же ж Міністр захоче, щоб до нього припинили їздити на уклін «ходоки» з районних центрів в надії вибити гроші на фарбу для школи? Який же він після цього український Міністр, якщо від його підпису відтепер не залежатиме, чи побудувати трубопровід у Василівці чи у Маринівці? Тому Україна впроваджує всі реформи, а особливо адміністративну, не в той спосіб, як всі розвинуті країни, а зі своїми українськими «особливостями».

В ідеалі метою адміністративної реформи має бути зниження бюджетних видатків на адміністративну діяльність з одночасним збереженням або підвищенням рівня якості та ефективності надання адміністративних послуг. Для досягнення цього результату Ви повинні скоротити неефективних працівників апарату, а більш кваліфікованим працівникам, які залишилися після скорочення, підвищити рівень заробітної плати, забезпечити їх сучасною оргтехнікою, гаджетами, швидкісним інтернетом та зв’язком, що дозволить скоротити паперовий документообіг та бюрократичні процедури до мінімуму. До всього цього Ви маєте виписати чіткі і жорсткі «правила гри» - нові положення про відповідний підрозділ або департамент, особливо конкретизувавши його взаємовідносини з іншими структурами, відомствами та Міністерствами та чітко визначити юрисдикцію оновленого підрозділу державного апарату.

Але це не для нас з Вами, рідні українці!

Ті з Вас, хто працює в органах державної влади або місцевого самоврядування, або близько стикався за родом свої діяльності з чиновниками цих органів, не дадуть збрехати, що першою і основною метою скорочення штатів чиновників державного апарату в Україні була, є і поки залишається одна – це скоротити незгодних. Працював у команді колишнього сільського голови  - на скорочення! Дозволив собі висловити незгоду із черговою тупістю керівника департаменту – на скорочення! Багато працюєш, постійно пропонуєш шляхи покращення роботи, не хочеш працювати, як всі, тобто як слухняне стадо баранів – на скорочення!

Другою метою оптимізації штатів та адміністративної реформи по-українськи є після проведеного скорочення змусити працівників, що залишилися в штаті працювати за ту ж саму, а то й меншу заробітну плату, але у двічі більше. При цьому ефективність виконання поставлених завдань нікого не цікавить – в департаменті ЖКГ при обласних державних адміністраціях дуже часто головні бухгалтери виконують обов’язки юрисконсульта – ходять в судові засідання, складають договори, позови.

Кінцевою метою всіх українських чиновників нижчої та середньої ланки при реалізації адміністративної реформи є бажання відзвітувати щодо проведених скорочень та оптимізації штату та залишитися при цьому на хорошому рахунку у вижчого керівництва.

Практично будь-яка адміністративна реформа проходить наступним чином:

Уявімо, що у нас є умовні Міністерство газової промисловості, Міністерство з житлово-комунальних послуг та Нацкомісія з встановлення тарифів. Перше – «грошове», пов’язане з видобутком природного газу, сфера відповідальності чітко не визначена. Друге – профільне, з цілком конкретними повноваженнями. Нарешті, третя державна установа – засіб контролю та адміністративного тиску.

Крок перший – у всіх трьох відомствах створюються комісії з реорганізації, які, як правило, очолюють заступники керівників реорганізованих відомств. Вони ж утворюють міжвідомчу робочу групу з втілення в життя «адміністративної реформи».

Завданням  будь-якої міжвідомчої робочої групи в Україні є одне – професійно, зі знанням справи тягнути час. Для цього спершу  у складі міжвідомчої робочої групи створюються робочі підгрупи – із правового забезпечення реорганізації, із бухгалтерського супроводження реорганізації та іще з десяток робочих підгруп. Замість передбачених законодасвтом двох місяців така реоргназація може затягнутися на роки (як це було із Контрольно-ревізійним управлінням та податковою службою). Звичайно, що у МінЖКГ та Нацкомтарифів шанси залишится цілісними дорівнюють нулю, тому в результаті злиття цих трьох відомств отримуємо МінГаз та тарифів ЖКГ.

Крок другий – створення нових департаментів, управлінь, відділів, секторів, а недалекому, але туманному майбутньому – управлінь та департаментів на місцях в областях та районах. Нові печатки, фірмові бланки, інструкції, положення, юридичні адреси – і на все це потрібний «правильний», «фактичний» папір.

Водночас не припиняють функціонувати старі Мінгазпром, МінЖКГ та Нацкомісія зі встановлення тарифів, відбувається прийом громадян, переписка зі скаржниками, іншими відомствами, але здійснюється все це силами сотень «виконуючих обов’язки», які ніколи нічого не знають та ні за що не відповідають. Велика кількість проектів законів, регуляторних актів стають, якщо не зовсім нікчемними, то точно нікому не потрібними, відсутні об’єднані бази даних, керівники реорганізованих Міністерств та департаментів не покидають Києва в надії умовити Міністра Кабінету Міністрів (тільки в Україні є така дивна посада) знайти їм теплу посаду.

Тим часом всі життєво важливі процеси стоять – не приймається новий закон про ЖКП, не подано новий проект реформи ЖКГ, тарифи  для ліцензіатів на надання послуг з використанням внутрішніх мереж не затверджені, споживачі пишуть мільйони скарг. Але у чиновників відповідь на все одна – «розумієте, у нас реорганізація, приходьте після її закінчення»…

Іван Слюсаренко-Засувкін