Рус Укр
ГоловнаКомунальні байкиМіські проекти«Транспортна» культура по-столичному
Новини ЖКГ
22 Листопада 2017 p.
08 Листопада 2017 p.
07 Листопада 2017 p.
31 Жовтня 2017 p.
27 Жовтня 2017 p.
24 Жовтня 2017 p.
13 Жовтня 2017 p.
12 Жовтня 2017 p.
06 Жовтня 2017 p.
21 Вересня 2017 p.

24СМИ:


«Транспортна» культура по-столичному

Особливим щоденним ритуалом у столиці вважається проїзд від дому до роботи або навчання. Про культуру поводження у громадському транспорті та незвичайні ситуації, котрі в ньому іноді стаються - в історії Комунального Байкаря.

Кожен ранок у мешканців столиці починається однаково, принаймні, у працюючих і учнів: швидко снідають, йдуть у душ (якщо є гаряча вода), одягаються і вибігають з дому. Усі кудись поспішають і кудись запізнюються. Здається, що цей процес незворотний. Але суть не в цьому. Особливим щоденним ритуалом вважається проїзд від дому до роботи або навчання. Ті, хто хоч раз їздив у громадському транспорті в годину пік мене розуміють. Про штовханину, нестерпну тисняву я мовчу. А ось хамства в громадському транспорті - хоч забирай. Візьмемо, наприклад, метро. Часом, щоб купити жетон доводиться простояти 30 хвилин в кілометровій черзі, щоб потім зла тітонька, сховавшись за стінкою з маленьким віконцем, нагрубила тобі. Причому давно мною підмічено - маса тітоньок з тих самих віконець, прямо пропорційна кількості грубих слів, які лунають  з вуст цих «дивних» осіб.

Ще одним незрозумілим феноменом громадського транспорту цілком заслужено вважаються бабусі. Ні, те, що вони взагалі існують – це, звичайно, зрозуміло. Всі ми старіємо. Але коли дивишся на деяких з них, складається відчуття, що старість їх застала прямо в автобусі. Постійно нарікають і постійно всім незадоволені, безкоштовно катаються цілими днями на метро і на тролейбусі, в автобусі і в трамваї, бо їх любить і жаліє будь-яка влада, бо бабусі – то самий дисциплінований електорат. От спробуй такій бабусі не поступитися місцем у метро, негайно відчуєш на собі її праведний гнів. Та й інструменти для тортур у них завжди при собі: важка тростина, яка боляче б'є по коліну, величезна і важка «Кравчучка» на коліщатках, яка здатна проїхатися по Ваших ногах мовби асфальтовий каток, або найстрашніше – виховна лекція, яка може тягнутися до самої «Дарниці» про те, яка зараз погана пішла молодь. 

Але образити Вас можуть, як ви самі розумієте, не лише бабусі. Втомлені люди, які  не виспалися та повністю ще не прокинулися, яких ви випадково зачепили в результаті різкого гальмування транспорту, можуть сказати вам таке, що жодної бабусі і в голову не прийде. Але найстрашніша кара спіткає кожного, хто наважиться наступити на ногу своєму другові по транспортному нещастю. І пам'ятайте - в київському громадському транспорті перепрошувати не прийнято. Ви можете голосно кричати, лаятися матом, штовхати, топтати чужі ноги  - але просити вибачення ні-ко-ли. 

…В селі, де народився та виріс козак Ваврилюк, було прийнято перепрошувати з будь-якого приводу і без приводу, тому відчувши, що його зимові важкі чоботи підім’яли під собою чиїсь такі само зимові чоботи, він на автоматі попросив вибачення у сусіда-пасажира, навіть не подивившись в його бік. Але ж яким було його здивування, коли піднявши голову, він побачив перед собою Столичного Міського Голову, який буквально нависав над усіма пасажирами зверху – габарити вагону київського метрополітену для колишнього чемпіона світу з боку в надважкій вазі зростом 2 метри явно були замалі. 

- Доброго ранку, пане мер, - привітався Ваврилюк, міряючи колишнього супервага знизу до вверху! Прошу дарунку, що Вам тут наступив на ногу, але ж у метро так хитає, особливо коли машиніст гальмує, що стриматися просто неможливо! 

- Та все нормально! У моєму житті були й серйозніші ушкодження, ніж це! – з властивим тільки йому особливим боксерським почуттям гумору відповів Столичний Мер. Послухайте, Ви ж наче народний депутат тепер, а їздите в метро. Що, все так погано в нашій державі? 

- Навіть гірше! Ото на тієї неділі, як нам зарплату за січень у Верховній Раді видали - я відразу поїхав на заправку, думаю заправлю свою «дев’ятку» - а мене чекав такий облом! Дев’яносто другий бензин за 20 гривень – я так порахував, що якщо 40 літрів заправити, мені не вистачить до наступної зарплати, тож вирішив, що на метро дешевше буде – гроші зекономлю, новий костюм куплю та сорочку! А ви яким чином тут опинилися? 

- Я тут, як би так сказати, інкогніто… вирішив зробити негласну мерську  інспекцію метрополітену, перевірити якість перевезення, особливо після подорожчання, але бачу поки що на краще нічого не змінюється, на елеваторі трохи не упав, вагони також у жахливому стані… 

- У нас в селі також застарілі елеватори, на яких не дотримується технологія зберігання, з ними, як я подивлюся, усюди проблеми. А з приводу подорожчання жетонів на метро, от чесно, дайте Вам скажу як є. Я негативно ставлюся до підвищення тарифів, бо перед тим, як підняти ціну на проїзд, треба підняти зарплатню, пенсію, стипендію, треба все підняти, щоб цей проїзд відповідав твоїй заробітній платі. Зарплата залишилася, як і була, наприклад 1500, проїзд був по 2 гривні – зараз 4. Я рахую, що це несправедливо. 

- Так, не заперечую, що ціна збільшилася вдвічі, але ж друже, на тлі курсу долара проїзд у метро, незважаючи на збільшення вартості, подешевшав на 20%. От згадай, коли долар коштував 8 гривень, вартість однієї поїздки коштувала  25 центів. Тепер долар коштує 25 гривень, а жетон на метро - 15 центів, - порахував Столичний Мер і сам зрадів такому підрахунку. 

- Ну це може для тих, хто зарплату у доларах отримує воно так і є, може й подешевшало, а мені навесні прийдеться додатково соток п’ятдесят картоплею в селі засаджувати,  щоб вистачило на метро кожний день їздити до Верховної Ради, добре  я що встиг запастися старими жетонами, відстояв чергу як у мавзолей Леніна, поки їжджу по дві гривні, бо раніше купив по 2 гривні на 50 грн.  - розповів козак Ваврилюк. 

По гучномовцю дикторський голос суворо оголошує: «Наступна станція – Театральна» 

- Ну ось і моя станція, буду я до виходу продиратися, бо мені ще інспектувати МАФи сьогодні, а потім засідання комітетів – така вона робота Столичного Мера. Приємно було поспілкуватися, друже народний депутат, а з приводу цін на проїзд у метро – дарма ти так хвилюєшся, проїзд як і раніше коштуватиме один жетон! 

- Гарного Вам дня, - відповів Ваврилюк. Я  теж через одну станцію виходжу – потрібно нові закони писати, щоб усі люди могли їздити у метро, платити справедливу  ціну за послугу  та отримувати достойну заробітну плату, якої б вистачало на все – на метро, на костюм, на відпочинок. А поки у нас виходить, що на метро не всі можуть їздити, вірніше можуть не тільки лише всі, мало хто може це собі дозволити зробити. 

Комунальний Байкар

Шановні читачі «України Комунальної».

Звертаємо вашу увагу, що сюжет, місце дії та всі дійові особи цієї історії є витворами фантазії автора. Їхня схожість та співпадіння з конкретними реальними обставинами та особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
 
Коментарі (0)

загрузка...