Історія цього волосного водоканалу починається зі струмочка найчистішої артезіанської води, який почав бити більше 100 років тому на берегах річки, яка краде золото та склянки у багатих вельможних панів. Хороші люди примітили цей струмочок, зробили навколо нього огорожу, згодом - водозабір. Вода з цього забору втомлювала спрагу мандрівників, вершників, простих селян та мала цілющу дію, оскільки наповнювала людину живою енергією.
Після Великої Війни на території волосного центру таких струмочків артезіанської води знайшли більше п’яти, а тому підприємство отримало статус волосного підприємства, оскільки водою з цих водозаборів почали користуватись майже всі повіти волості.
В різні часи керували волосним водопостачальним підприємством знані у волості фахівці з роду Великих інженерів, які перш за все ставили собі за мету покращити якість питної води, щоб якомога більше жителів волості пили чисту цілющу воду та були щасливі та здорові від цього.
Але після того як пішов на заслужений відпочинок останній Великий інженер, генерал-губернатор волості прийняв рішення призначити керівником волосного водоканалу давнього свого конкурента Валерія Хитричевого. Сталося це як раз, коли відзначали столітній ювілей першого водозабору.
Перші п’ять років керівництва Валерія Хитричевого позитивно вплинули на фінансовий та технічний стан волосного водоканалу, на водозаборах було встановлено частотні перетворювачі. Вперше за 10 років мешканці волосного центру отримали цілодобове стабільне водопостачання. Колектив водоканалу Хитричевий начебто теж не ображав – стару заборгованість по зарплаті погасив, нової не допустив. В нетрях секретної лабораторії волосного водоканалу були розроблені пристрої «Кальмар» та «Парабола», які блокували водопостачання та каналізацію злісним неплатникам. Завдяки тому, що майже всі борги населення волості вдалося зібрати, підприємство стало найбагатшим серед усіх водоканалів королівства.
Але, як відомо, гроші засліплюють очі, затьмарюють розум, тому далеко не кожний може витримати спокусу грошима та лишитися при цьому чесною людиною. Не витримав спокусу грошима і Хитричевий.
Замість того, щоб вкладати кошти в модернізацію виробництва та зробити питну воду ще якіснішою, як заповідали старі фахівці з роду Великих інженерів, Хитричевий почав витрачати кошти на цілі зовсім інакші, але які приноситимуть особистий прибуток саме йому, Хитричевому.
Застрахувавши всіх працівників волосного водоканалу без їх згоди у страховій компанії із сусіднього віденського королівства за рахунок коштів споживачів (це коштувало 1 млн. королівських динарів на рік), Хитричевий став на чолі цієї фінансової піраміди, яка згодом припинила своє існування, та отримував щомісяця близько 100 тис. королівських динарів преміальних.
Заздалегідь знаючи про безперспективність відбору тепла з каналізаційних труб все ж таки придбав за 1,5 мільйони королівських динарів 2 теплові насоси виробництва Курляндії, які так і не запрацювали, а кошти споживачів були витрачені на вітер замість здійснення таких необхідних ремонтів обладнання.
Умисно не сплачуючи за спожиту електричну енергію, Хитричевий витрачав кошти на дорогі ремонти офісних приміщень, на сучасні карети, на придбання матеріалів, які були абсолютно не потрібні у виробництві.
Уклавши договір кредитування із земським банком під рекордні 36% річних, Хитричевий 4 роки поспіль виплачував заробітну плату за рахунок кредитних коштів, проценти по яким гасилися за рахунок коштів споживачів.
Як результат – на початку одинадцятого року керування Хитричевим волосний водоканал опинився в борговій ямі, оскільки завинив іншим підприємствам майже 40 млн. королівських динарів. Їм були незадоволенні як волосна влада, так і керівники інших волосних підприємств. І от коли терпець урвався всім – під тиском влади та кредиторів Хитричевий покинув волосний водоканал та поїхав до стольного граду нашого королівства шукати нової долі та нових авантюрних проектів, які обіцяють хороший заробіток.
Шукали заміну Хитричевому декілька місяців, вже втратили надію, адже мало хто погодиться очолити підприємство, яке є практично банкрутом. І ось коли всі вже звикли працювати та добувати воду без керівника, знайшовся таки один сміливець Андрій Провалишин, який думав, що він антикризовий менеджер. Волосного генерал-губернатора задовольнив бойовий настрій цього сміливця. Таким чином волосний водоканал отримав нового керівника, якому генерал - губернатор доручив вивести підприємство з кризи.
Настрій Провалишина виявився аж занадто бойовим. Вважаючи, що в фінансовому занепаді підприємства винні всі працівники волосного водоканалу, хто хоч раз вітався з Хитричевим за його хитру та злодійську руку, Провалишин почав звільняти з роботи без суду та слідства, кращих синів та дочок волосного водоканалу, навіть не зважаючи на те, що в них є діти, дружини, родини, яких треба годувати, не маючи ніякого жалю та співчуття до ближнього.
Надто захопившись зведенням рахунків з «ворогами нового «провалишинського режиму», Провалишин і Компанія не помітили, як настала осінь, надворі задощило. У результаті підмиву сталося більше 20 провалів каналізаційних колекторів, які потрібно було ремонтувати. Аж тут виявилося, що на підприємстві відсутні труби, матеріали, працівники – відсутнє все, щоб ліквідовувати аварії. Відсутнє навіть світло в приміщеннях – захопившись кадровими війнам та «полюванням на відьом» Провалишин забув, що за світло потрібно платити. За борги, які вже становили 60 млн. королівських динарів, весь волосний водоканал було відключено від світла. Ситуація дедалі погіршувалася, в зиму водоканал входив у стані, гіршому навіть за стан після закінчення Великої війни.
В такій критичній ситуації волосним генерал - губернатором було прийнято жорстке рішення і Провалишину було запропоновано написати заяву про звільнення, без проведення службового розслідування. «Закон бумерангу» спрацював надійно…
Але волосному водоканалу від цього легше не стало, з таким вантажем боргів (після правління Провалишина вони збільшилися до 100 млн. королівських динарів) воно стало схоже на тонучий «Титанік» і новому капітану цього корабля, молодому славному князеві Олегу зі славного роду Курцевичів, довелося докласти нелюдських зусиль, щоб зупинити катастрофу та втримати волосний водоканал на плаву.
Молодий князь Курцевич був призначений волосним генерал-губернатором керівником водоканалу в надії здійснити важкі, але необхідні реформи, щоб вдихнути нове життя у волосний водоканал. Однак, молодого князя моментально оточила рада старійшин волосного водоканалу, які пам’ятають ще першого Великого інженера та працювали у водоканалі ще до Великої війни. Їм не були потрібні кардинальні зміни, за час свого перебування у водоканалі вони створили родинні клани, які негласно поділили сфери впливу на грошові потоки водоканалу. Своїм впливом та навіюванням вони загасили реформаторський вогник у душі молодого князя Курцевича, який поступово відмовився від ідеї радикальних реформ та став просто плити за течією, яка потроху, але впевнено несе волосний водоканал до прірви.
Так і пливе собі волосний водоканал за течією, зростають борги за електроенергію, арештовуються рахунки, зростають збитки. Скільки ще так зможе пливти – нікому не відомо, але поки є вода у давньому струмочку – водоканал буде жити, хто б ним не керував.
Шановні читачі "України Комунальної".
Звертаємо вашу увагу, що місце дії та всі дійові особи є витвором фантазії автора. Їх схожість та співпадіння з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
Іван Слюсаренко-Засувкін
