…Вже другий тиждень поспіль чиновники виконкому міста Енська були зайняті організацією заходів, присвячених візиту до їхнього Богом забутого райцентру всесвітньо відомого американського письменника Стівена Кінга. Виявляється, що з новин про Україну тепер починають ледь не кожний випуск новин CNN. Нарешті американці можуть навіть вказати приблизне місце знаходження на карті світу нашої рідної неньки – України.
Отже, одного похмурого весняного ранку Стівен Кінг переглядав черговий випуск новин, в якому ведуча CNN Фредріка Уітфілд повідомила, що в українському місті Енську відбуваються доволі містичні та паранормальні явища: протягом зими зникли автомобільні дороги та асфальтне покриття ледь не на всіх вулицях міста. У репортажі також показали місцевих очевидців, які на камеру кажуть, що ями буквально поглинули декілька сотень квадратних кілометрів дорожнього покриття. Гуру світової містичної прози так зацікавило явище зникнення українських доріг, що він вирішив негайно поїхати до Енська, оселитися в місцевому готелі, проникнутися місцевим колоритом та на основі реальних подій і розповідей очевидців про таємниче зникнення доріг написати продовження своєї відомої повісті «Лангольєри» під назвою «Лангольєри 2: дорожній контроль».
«Божевілля якесь! – думав про себе міський голова Енська Вольдемар Бабай. - Яка тут містика, які ще нафіг лангольєри? Всім відомо, що стан доріг незадовільний, 90% доріг потребують капітального й поточного ремонту. А за що їх ремонтувати, якщо не має коштів у міському бюджеті? Ото так потихеньку ямки латаємо та й усе. Ну так, щось може хлопці підрядники там махлюють, списують «наліво» матеріали, але що тут не звичайного – уся Україна так живе. Он навіть «Укравтодор» каже, що за останні 10 років критичний рівень недофінансування призвів до того, що для збереження існуючої мережі автодоріг нам зараз необхідно 565 мільярдів гривень, а щорічно - близько 50-60 мільярдів. Ну от якщо у держави грошей немає, де я візьму їх? Чудні якісь ті американці, у всьому якусь містику бачать, якісь паранормальні явища! Безгрошів’я – ото і вся містика, а не монстри, духи, привиди усілякі. Але все ж таки, щоб не здатися дорогому гостеві з Америки недоумком якимось піду сьогодні у бібліотеку та візьму почитаю тих «Лангольєрів» – треба ж з ним про щось говорити».
Того ж дня, вечір, маєток родини Бабаїв на вулиці Світанковій.
- О, Вольдемаре, ти що, окрім своїх виконкомівських наказів та розпоряджень нарешті вирішив прочитати хоч одну книжку за останні п’ять років? Вражена, похвально! На наступні вибори підеш під гаслом «Найбільш читаючий кандидат» – поглумилася над чоловіком дружина енського мера Ірина.
- Чого ти причепилася? Ну взяв почитати книжку на ніч, ну то й що? За три дні приїде той Стівен Кінг шукати тут в Енську отих лангольєрів, шляк би їх трафив! А я навіть не знаю, що воно таке є і як вони виглядають! Тому вибач, сьогодні у мене буде ніч читання!
- Давай, давай, мій гризун літер! Я подивлюсь, на якій сторінці ти заснеш! – усміхнулася Ірина Бабай!
Повість виявилася неочікувано для Вольдемара Бабая захопливою, він гортав сторінку за сторінкою і з потаємним хвилюванням чекав на зустріч із загадковими істотами – лангольєрами…
«Коли мій батько казав, що хтось поганий, Дайна, він мав на увазі лінь. Ледача людина не могла бути частиною загального задуму. У жодному разі. У моєму будинку ти або брав участь у загальному задумі, або ухилявся від роботи. Гірше цього просто нічого не могло бути. Вбивство вважалося дрібним гріхом у порівнянні з ухиленням ВІД РОБОТИ. Якщо ти не частина загального задуму, спільної корисної суспільної справи, говорив він, Лангольєри обов'язково прийдуть і розберуться з тобою. Як-небудь вночі ти будеш лежати в ліжку, почуєш їх наближення ... хрумтіння їхніх щелеп з гострими зубами, наче в піраньї.... і навіть якщо ти спробуєш полинути від них, вони тебе наздоженуть…»
На цьому моменті Вольдемар Бабай відчув, як зсередини, можливо з підсвідомості, лізе щось велике і страшне. Лізе, щоб затягнути його розум в темні глибини. Невже лангольєри прийшли за ним???
Насправді ж, як і передбачала дружина мера, не дочитавши і половини повісті, мер Енська Вольдемар Бабай потрапив у міцні обійми Морфея та занурився у міцний сон. Останнім часом він взагалі перестав бачити сновидіння – давався взнаки великий обсяг роботи та нервового навантаження. Але містичне читання твору Стівена Кінга трохи розвантажило його мозок і йому вперше за декілька місяців наснився сон…
Несподівано для себе мер Бабай уві сні став... ні, не Бетменом, яким його зображав місцевий телеканал Енська у кожному випуску новин. Він став легковим автомобілем. Але не новенькою своєю «ластівкою» «SUZUKI Grand Vitara», подарованою дружиною – бізнесвумен на день свого 45-річчя, а стареньким десятирічним «Ланосом» з проіржавілим днищем та практично убитою ходовою. І ось їде собі Ланос-Бабай по вулицях Енська і мучиться. А треба вам сказати, у старих автомобілів майже такі ж недуги, як і у старих людей. Тут тобі і задуха - мотор глухне, і простатит - радіатор протікає, і геморой дістає - вихлопна труба того й гляди відвалиться. А тут ще дороги - гірше не придумаєш – ями, ямки та ямочки в шаховому порядку розташовані, так що при всьому бажанні їх не об'їдеш. Тільки тепер мер, який став звичайним «Ланосом», зрозумів, що з такими дорогами жити більше не можна. «Треба, - думає Ланос-мер, - щоб по вулицях енських кожен день ремонтні машини їздили з запасом гарячого асфальту. І щоб біля кожної навіть невеликої ямки в асфальті зупинялися ті машини і ямки зашпаровували. Таким чином всі дороги будуть вже через кілька днів у хорошому стані, і не тільки на центральних вулицях. Потрібно дійти до вулиці Крайньої та вулиці Захолусної - адже там теж автомобілі їздять». Проїхав Ланос-мер з гріхом навпіл вулицю Садову, проїхав повз склозаводу, де нещодавно вкради 25 люків з дорожнього полотна, та так і не знайшли, повз руїни міськмолокозаводу, повз ковальсько-механічний цех, завод - наче сеанс безоплатного вібромасажу отримав! І ось вирулив він на новий міст, який збудували турки два роки тому, а тут - рай для автомобілів. Мчить Ланос-мер - про всі свої хвороби, недуги забув - молодість згадав. «Ну, чому, - думає про себе мер, - скрізь такі дороги не можна зробити? Чому тільки там, де німці, турки та італійці порядок і діловитість? Може тому, що там менше крадуть? А може, тому, що «зеків» в керівництві не тримають?».
І вирішив Ланос-Бабай, що коли прокинеться зранку і він стане знову просто мером Енська, обов'язково та першочергово займеться дорогами. Але дива не сталося…
Коли мер прокинувся, він прекрасно пам'ятав про сон, але зробив вигляд, що нічого не пам'ятає. А на зустрічі за Стівеном Кінгом, який такий дістався Енська за три дні, він запевнив письменника світового рівня про те, що українські дороги - це взагалі, в прямому сенсі, чорна діра, де безслідно зникають наші податки, що він особисто на селекторі намагався поставити запитання Міністру інфраструктури щодо діяльності «Укравтодору», щоб отримати пояснення, куди зникають мільйони гривень, які платять українці за утримання доріг, але відповіді так і не отримав, що в Україні склалася унікальна ситуація, коли «Укравтодор» страждає на рідку форму психічного розладу – диссоціативний розлад ідентичності, бо він сам замовляє, сам будує і сам приймає роботи. Така вже карма в українських чиновників – народу казати одне, робити інше, а думати взагалі інакше.
P.S. Нова повість Стівена Кінга «Лангольєри 2: дорожній контроль» була опублікована за два місяці після його візиту в українське місто Енськ та розійшлася рекордним накладом у 2 мільйони примірників вже у перший уік-енд продажу. Меру міста Вольдемару Бабаю Стівен Кінг поштою надіслав примірник повісті з особистим автографом. Відтепер ця книга – на особливому місці у міській бібліотеці. А енські дороги так і залишилися чекати ремонту – вони ж можуть чекати вічність, поки їх не заберуть лангольєри у інший паралельний вимір…
Шановні читачі "України Комунальної".
Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість та співпадіння з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
Комунальний Байкар
