Рус Укр
Новини ЖКГ
07 Жовтня 2019 p.
23 Вересня 2019 p.
16 Вересня 2019 p.
13 Вересня 2019 p.
11 Вересня 2019 p.
04 Вересня 2019 p.
26 Липня 2019 p.
10 Липня 2019 p.
21 Червня 2019 p.

Як українці з ЖЕКом воювали

Комунальні байки - всі вигадані історії з життя житлово-комунального господарства. Однак, як відомо, в кожній вигадці - тільки частка вигадки. Сьогодні пропонуємо байку про те, як в українців стосунфки з працівниками ЖЕКів складаються.

 ...Маруся росла «пацанятком». А хіба могло бути по іншому, коли ти маєш брата, старшого за тебе на 8 років? Олексій, спасибі йому, ніколи не гребував її сопливим товариством, скрізь тягав сестру за собою. Навчив на воротах стояти, удар тримати, не плакати без вагомих на те ​​причин. Брав із собою, коли хлопці з його вуличної компанії  ганяли наввипередки на своїх скутерах. Дозволяв не ходити до дитячого садочку, за умови, що вона буде акуратно зрізати лезом для гоління сірку з сірникових головок для майбутніх «вибухпакетів». В той час, коли її однолітки-дівчатка ходили з ляльками одна до одної в гості, Маруся, разом з хлопцями, плавила свинцеві пластини, знайдені поблизу залізничного полотна, та  пластмасових пупсів. Розплавлена пластмасово-свинцева маса гарячими краплями падала у вдавлені в землю формочки – заготовки,  спалюючи всі мамині надії виростити з Марусі справжню «світську левицю».

Та й яка з неї «світська левиця», коли  дитячий травмпункт на Чапаєва був ледь не її другим домом: її знали в обличчя всі лікарі, дбайливо зашивали після чергового падіння з дерева,  ставили щеплення від правця і перехрестивши віддавали батькам.

А школа….бідна її 27 школа, яка вважалася зразковою по поведінці до того моменту, поки не з’явилася там Маруся.  Пам'ятаючи з хлопчачої компанії про  правильне співвідношення фіксажу до гідропериту для отримання пекельної димової шашки, Маруся на першому уроці літератури подарувала радість всім однокласникам, адже весь клас було евакуювано, а урок - зірвано. Дітям була радість, а Марусиній мамі - чергові сльози в кабінеті директора. А класний кабінет хімії? Це ж треба було здогадатися сперти ключі від сейфа хімічки, яку позаочі всі називали «Хлоркою», і під час її чергування, на третьому поверсі кинути лужноземельний метал у фенолфталеїн! Хімічна реакція спочатку салютувала учням 11-А цілим снопом іскор, потім зрадницьки розколола чашку Петру і пропалила в сімейному бюджеті Марусиних батьків дірку, рівнозначну дірці в бюджеті Пенсійного Фонду України. Щоправда, на випускному вечорі хімічка таки пробачила Марусю за її надто живий інтерес до дослідів, а директор школи довго посміхалася і з вдячністю обіймала  Марусиного батька за відремонтовану його золотими руками школу.

Потім все як  у всіх – університет, кохання, весілля, дитина…Не маючи змоги придбати власне житло, як і переважна кількість молодих українських родин, Маруся з чоловіком Володимиром та донечкою Христиною змушені були жити разом з Марусиними батьками в трикімнатній квартирі, яку отримав батько в далекому 1985 році по черзі на заводі металоконструкцій, де працював слюсарем.  Тихий спальний район, дитячий майданчик, стоянка для автомобілів – що ще треба для затишного життя. Лише повітряна теплотраса, яка проходила по всій території  двору та дитячого майданчика, виглядала як інородне тіло на тлі урбаністичного пейзажу радянського житлового раю.

Але за майже 30 років, що минули з того часу, зразковий радянський двір перетворився в суцільне болото. Кожного року прориває повітряна теплотраса, кожного року по дворі без забродів та кирзових чоботів ходити, а точніше пливти, неможливо, кожного року після ремонту теплотраси робітники ЖЕКу залишають по собі  поламані дерева, лавочки, ями і гори землі. Ні посидіти на свіжому повітрі, ні з дітьми погуляти. Місцевому теплоенерго, яке теж несло величезні збитки через постійні пориви, довелося шукати інвестора, що дасть кошти на модернізацію мереж аж в далекому Китаї, бо свої та європейські вже не вірять, що у нас змінити щось можна.

Не скажу, що прихід у місто китайської компанії народ сприйняв із великим захопленням, але, в цілому, позитивно.

«Даймо шанс китайцям, може хоч ті не вкрадуть» - така думка панувала в народних масах, тим більше, що і для місцевих робота знайшлася, і майданчик спортивний побудували. І з урочистим концертом місцевих колективів, мер міста символічно заварив перший шов на новій блискучій трубі модульної котельної. А потім почалося – Майдан, революція, люстрація…Меру вже було не до цієї котельної, китайці, які місцями закопали ями і навіть місцями асфальт поклали, просто поїхали, бо почалася війна….Тому жителі будинку, де жила Маруся, змушені були  провалюючись по коліно в бруд, пробиратися до зупинок та магазинів.

І стали вони з особливою мужністю чекати приходу справжньої зими, щоб все накопане замерзло. Прийшла вона, довгоочікувана зима з водохресними морозами, а у дворі,  то там, то тут басейни гарячої води утворюються.

…Маруся вже почала хвилюватися – на годиннику була вже чверть по сьомій вечора, а батька все не було вдома. На нього це було не схоже, адже він завжди, коли запізнювався, попереджував, а тут навіть мобільний телефон відключений. Серце Марусине було не на місці, але о восьмій нарешті ключ повернувся у замку і в коридорі загарчав знайомий голос батька.

«Тату, де ти був, я вже думала в міліцію телефонувати, в розшук тебе оголошувати», - кинулася до нього Маруся. - А чого брудний такий, що сталося? Рука в крові,  щелепи вставної немає, тебе хтось побив?»

«Та ні доню…ну кому я потрібний, старий дід, що з мене взяти. У всьому  вина ота мерзенна погода і неосвітлений двір.  Зайшов після роботи в «АТБ», купив Христинці «Кіндера» та мерщій понісся додому, щоб онучку порадувати, та й звалився з розгону в неогороджену траншею, що під нову китайську теплотрасу призначалася. Борсаюсь в булькаю у рідині на дні траншеї, а вилізти не можу. Десь поруч у тій же рідині загубив і щелепу, яка при падінні вилетіла. Так і промучився три години, поки мене не почув та не витягнув Петрович з п’ятого під’їзду.  Ото ж, тепла я ще не відчув від китайської котельної,  а зуби вже втратив. Все в порядку, не хвилюйся доню!».

Марусі в цей момент закортіло самій кинути в ту траншею з багнюкою начальника ЖЕКу, працівники якого так і не спромоглися принаймні зарити оті ями, не кажучи вже про асфальтування, але вона стримала свої емоції, набрала батькові ванну, відмила його і зранку пішла з ним до відділку міліції, щоб написати заяву на притягнення до відповідальності начальника ЖЕКу за бездіяльність. Саркастично посміхаючись, черговий міліціонер прийняв заяву Марусі, та пообіцяв розібратися. При цьому додав, що вряд чи посадять того начальника ЖЕКу, бо нічого ж не зламав собі батько та, слава Богу, живий.

Того ж вечора Маруся з чоловіком Володимиром вирішили після роботи зайти у «Кіото-бар» та поїсти суші, які так полюбляла Маруся. По дорозі додому з ними сталася пригода – Володимир послизнувся біля самісінької траншеї, яка так і залишилася незаритою, попри заяву до міліції, і ледве втримавши рівновагу, дивом не впав у ту саму яму, в яку вчора потрапив Марусин батько.

В цей моменту в Марусі прокинулось те саме «пацанятко», яким вона колись була у дитинстві. «Вчора батько впав у котлован, сьогодні чоловік ледь туди не потрапив. Чи не досить цього безладдя? А раптом завтра моя Христинка  туди впаде? Я цього не переживу! Треба покласти цьому край і негайно!» - твердо вирішила Маруся.

Обурена бездіяльністю міліції та ЖЕКу, Маруся вранці відправилася в контору керуючої компанії ТОВ «Управ-Дом», яка ще рік тому називалася ЖЕК № 11, і вчинила там для початку гучний скандал. Головний інженер «Управ-Дому», який вибіг зі свого кабінету подивитися на жінку, яка в коридорі вчинила несамовитий галас,  пообіцяв Марусі, що все виправлять, зариють ту яму та покарають недбайливого майстра дільниці.

Минуло три дні, але яма як була, так і залишилася на тому самому місці. Мабуть, хлопці з ТОВ «Управ-Дом» вважали, що оскільки ці ями вирили на замовлення китайців, то китайці їх повинні і заривати. Але Маруся була іншої думки. На четвертий день терпець їй урвався, вона взяла палицю і посеред ночі трохи побила вікна в офісі ТОВ «Управ-Дом». Вісім штук встигла розбити. Потім палиця зламалася, і Маруся, отримавши певну компенсацію, нехай і аморальну,  пішла геть.

Весь наступний день працівники «Управ-Дому» провели біля  обігрівачів у верхньому одязі. Однак натяку Марусі не зрозуміли і бригаду для ліквідації ями не направили. Даремно вони так…

Наступної ночі Маруся вирішила трохи погріти приміщення «Управ-Дому». І підпалила його, кинувши в розбиті нею вчора вночі вікна димову шашку, рецепт виготовлення якої вона знала напам’ять ще з часів свого буремного «пацанячого» дитинства.  В офісі  зайнялася неабияка пожежа – ремонт був зроблений із використанням швидко займистих матеріалів. Загиблу у вогні оргтехніку і меблі управдомівці оцінили в 200 тисяч гривень.  Але висновки зробили все одно неправильні і, замість того, щоб зайнятися виконанням прямих своїх обов'язків, звернулися в міліцію, бо нарешті збагнули, що якщо Марусю вони не зупинять, то взавтра, взагалі, на місці затишного офісу можуть застати радіоактивну воронку.

…На оголошення вироку Марусі до районного суду прийшли всі мешканці будинку в якому вона мешкала, а також громадський актив кварталу. Розуміючи, що за духом справедливості, Маруся, може, й права, суддя все-таки керувався буквою закону і визнав її винною у навмисному пошкодженні майна, покаравши «народну месницю», як прозвали Марусю поміж собою сусіди,  двома роками умовно, враховуючи те, що вона є мамою неповнолітньої доньки, з обов’язковим відшкодуванням збитку від підпалу офісу «Управ-Дому». Коли суддя оголошував вирок, всі присутні в залі судового засідання встали і почали аплодувати. Аплодисменти були не на честь судді, який виніс обвинувальний вирок. Аплодували Марусиному хороброму вчинку та її стійкості у боротьбі із бардаком та бездіяльністю у комунальній сфері. 

P.S. Кримінальне провадження у відношенні директора ТОВ «Управ-дом» було закрито за відсутністю в його діях  складу злочину. Яму біля Марусиного дому вже ближче до весни таки засипали, бо очікувався приїзд голови облдержадміністрації з інспекцією нової модульної котельної, збудованої інвесторами-китайцями.

Шановні читачі «України Комунальної».
 
Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість та співпадіння з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
 
Комунальний Байкар
 
Коментарі (0)