Рус Укр
Новини ЖКГ
25 Вересня 2020 p.
23 Вересня 2020 p.
21 Вересня 2020 p.
17 Вересня 2020 p.
11 Вересня 2020 p.
09 Вересня 2020 p.
07 Вересня 2020 p.
04 Вересня 2020 p.

Як судді правосуддя вершили

Комунальні байки - всі вигадані історії з життя. Та, як відомо, в кожній вигадці - лише частка вигадки. Пропонуємо байку про те, як в одній країні судді вершили правосуддя.

VI століття до нашої ери

Суддя Сисамн взяв хабар від однієї зі сторін у судовому процесі та виніс несправедливий вирок. Перський цар Камбіс дізнався про хабар, і Сисамн був заарештований і покараний таким чином: за наказом короля з нього зняли шкіру і оббили нею крісло судді, на якому Сисамн сидів під час винесення судових вироків. Але Камбіс не зупинився на цьому. Друга частина покарання була ще більш страшною і повчальною. Замість судді-хабарника, якого він так жорстоко покарав, Камбіс призначив суддею його сина. Він повинен був вершити суд, сидячи в кріслі, оббитому шкірою батька.

1847 рік. 

Микола Васильович Гоголь у своїх «Выбранных местах из переписки с друзьями» радить губернаторам періодично перевіряти законність прийнятих рішень, щоб таким чином «тримати в страху» служителів Феміди.

2004 рік

Приймаючи Цивільно-процесуальний кодекс, народні депутати, дбаючи про своє безтюремне майбутнє, вносять до кодексу норму, згідно з якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 

2014 рік.

Із мемуарів народного улюбленця Василя Правдошукача: 
«Гоголівський суддя Тяпкін-Ляпкін при всіх його недоліках мав і чесноти та яку-не-яку гідність, якими обділені служителі Феміди нашої області. До такого висновку я дійшов після тривалої переписки з представниками місцевого суддівського корпусу і порівняння їх з героєм гоголівської комедії «Ревізор».
 
Минулого року довелося мені судитися з однією будівельною організацією. Шляхом, так званого «сліпого» комп’ютерного розподілу справ у канцелярії суду, мій позов потрапив до судді Олексія Справедливого, дочка якого була засновницею будівельної компанії – відповідача. Але що поробиш, такий у нас «сліпий» жереб у судах, як він вирішив – так і буде. «Комп’ютер же не міг взяти хабара», - подумав про себе я, але помилявся.
 
Суддя Справедливий відмовляючи мені у задоволенні позову у рішенні вказав, що площа квартири, з приводу якої йшла суперечка з будівельною організацією, становить 34, 5 кв. метри, «у тому числі площа балкона». Але площа балкона повинна бути, якщо судити за технічним паспортом, не «в тому числі», а «крім того». Навіть двієчник із української мови розуміє, що ці словосполучення в корені відрізняються один від одного. Знав і гоголівський Тяпкін-Ляпкін, що площа поміщицьких угідь, де він на халяву полює на зайців, складається з двох різних частин.
 
А ще суддя Справедливий придумав балкон, хоча мова у справі йде про лоджії. Ці споруди схожі одина на одну, як цуценята улюбленої Тяпкіним-Ляпкіним борзої породи і такси. Але він би ніколи не переплутав одну породу з іншого. А Справедливий плутає, хоча в справі є виписка зі СНіПа, в якій роз'яснюється, що навіть площа біля цих споруд визначається з різними знижувальними коефіцієнтами по відношенню до одного квадратного метра квартири, щоб з пайовиків не брали зайвого, як взяли з мене. І беруть досі з тисяч містян, які підписують, не вникаючи в ці тонкощі, договори пайового будівництва...
 
Тепер про суддівську логіку, вірніше про відсутність її як такої. Читаю в рішенні, що аргументи позивача «не можуть бути прийняті до уваги, оскільки законом не заборонено вказувати в договорі пайової участі площу квартири з урахуванням лоджій і балконів». Але ж я не стверджував, що заборонено, а лише закликав слідувати будівельним нормам і правилам при визначенні ціни цих підсобних площ. Навіщо ж вигадувати, а потім «не брати до уваги» власну фантазію?
 
І ось отримую багатослівну та малозрозумілу відповідь від голови кваліфікаційної колегії суддів області Романа Неупередженого. Особливо мене захопив заключний абзац цього опусу: «На підставі вищевикладеного, кваліфікаційна колегія суддів не знаходить підстав для застосування відповідних заходів реагування». Ще б пак, адже син голови кваліфікаційної колегії суддів області Романа Неупередженого працює помічником у судді Справедливого.
 
Далі я вже просто заради принципу почав скаржитися на цих суддів – у Вищу кваліфікаційну комісію суддів, писав і головному судді Безхабарному. На всі мої спроби домогтися бодай вибачень від цих громадян витрачено близько року. Результат нульовий не тільки для мене - для всіх пайовиків. Суддя Справедливий залишився безкарним, його рішення вищими інстанціями залишено без зміни». 

2015 рік, 19 березня… 

Суддя Справедливий був сьогодні напрочуд м'який і уважний. Він був у хорошому настрої: півгодини тому, під час перерви на каву, він вщипнув молоду стажерку за круту дупу, і та у відповідь тільки лукаво усміхнулася. Це віщувало хороший роман… Гарний настрій – запорука успіху, тим більше перед важливою розмовою із представником позивача Порхало по справі відшкодування моральних та матеріальних збитків, завданих ДТП. Минулого року син мера міста, повертаючись із нічного клубу в стані, близькому до Нірвани, збив на пішохідному переході дідуся, який переходив дорогу по «зебрі», направляючись до залізничного вокзалу. Дякувати Богу, дідусь залишився живий, але отримав численні ушкодження та перелам стегна. Родичі його відмовилися від грошей, які їм пропонували так звані «уповноважені» представники від мера, та вирішний йти до кінця у пошуках справедливості, звернулися до суду.
 
«Я впевнений, що у нас з Вами відверта розмова, в якій кожний довіряє іншій стороні? – звертаючись до Порхало делікатно почав налаштовувати розмову на «потрібний» лад суддя Справедливий. Як Ви розумієте, справа Ваша безперспективна – у відповідачів, тобто у сина мера, є всі докази того, що Ваш довіритель переходив дорогу за 10 метрів до «зебри», тобто у непередбаченому місті, що дідусь був сп’янілий, а відповідач, навпаки, був тверезим, оскільки всі знають, що у сина мера нашого міста дуже рідкісна хвороба – алопеція, і йому взагалі пити не можна. Пропоную Вам укласти мирову угоду – Ви через мене отримуєте 50 тисяч – і справу закрито. Я виступаю гарантом передачі грошей. Якщо Ви не згодні – Ви з дідусем будете з цього приводу пред'являти позови, претензії, скарги – але знайте – завжди і всюди вас пошлють подалі. Окрім того, мер вже підготував зустрічний позов на Вашого діда – про відшкодування йому моральної шкоди в сумі п’ять мільйонів, і Ви знаєте, за моїм внутрішнім переконанням, я навіть думаю, що він обґрунтований та підлягає задоволенню. Тож обирайте – або 50 тисяч і моя гарантія, або 5 мільйонів і дідова хата в центрі міста відійде за борги…»

2015 рік, 22 червня

Прокинувшись зранку від аромату запашної кави, яку на кухні готувала стажерка, суддя Олексій Справедливий відчув себе майже щасливою людиною. «Любий, не забудь, будь-ласка, сьогодні заїхати в супермаркет – у нас закінчилися продукти, та, будь-ласка, завітай нарешті до того стоматолога – іранця, Афара, він же після тієї справи з розлученням обіцяв тобі знижку у своїй клініці, кишенькову готівку візьми у серванті – там має бути тисяч шість «зелених» та тисяч двадцять наших» - нагадала з кухні судді Справедливому його стажерка-помічниця. Одягнувши костюм, суддя Справедливий накинув суддівську мантію, сів у «Range Rover» та поїхав. Поїхав вершити правосуддя…
 
Шановні читачі «України Комунальної».

Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість та співпадіння з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
 
Комунальний Байкар
 
Коментарі (0)