Рус Укр
ГоловнаКомунальні байкиМіські проектиЯк розумні люди з розумними вбиральнями зіштовхнулися
Новини ЖКГ
17 Грудня 2018 p.
12 Грудня 2018 p.
29 Листопада 2018 p.
07 Вересня 2018 p.
06 Вересня 2018 p.
29 Серпня 2018 p.
14 Грудня 2017 p.
29 Листопада 2017 p.
22 Листопада 2017 p.

24СМИ:


Погода

Як розумні люди з розумними вбиральнями зіштовхнулися

Комунальні байки - всі вигадані історії з життя житлово-комунального господарства. Але, як відомо, в кожній вигадці - лише частка вигадки. Пропонуємо байку про сільські вбиральні і розумні заморські туалети.

Ось так виходиш пізнім осіннім ранком на ґанок свого маленького будиночка в селі – тут тобі і повітря чисте, і сонце усміхається, і пташки співають, і дерева радіють... Одним словом – душа відпочиває. Одна біда – зручності у дворі. Досада навіть не в тому, що вони у дворі, а в тому, що своїм безглуздим виглядом, псують ось цю всю душевну ідилію. Відразу згадав, як одного разу був в Європі. Ось там вбиральні! Всім вбиральнями вбиральні! Та ще й з мізками! Це вам не соснова дошка на маківці шифер!

Справа була в Німеччині, гуляв я в глупу ніч сонними вуличками, як мала нужда змусила мене зайти в громадський біотуалет. Даруйте, за такі інтимні подробиці.
 
Одномісна кабіна, дуже акуратна і блискуча, стояла, подібно МАФу, зливаючись з міським пейзажем, анітрохи його не спотворюючи. Всередині чистенько, купа новомодних штучок, різних датчиків, комп'ютерне управління. Кидаєш у проріз дверей монетку в 2 євро, двері автоматично відчиняються, вмикається світло, заходиш, двері зачиняються. Краса!
Ну, що ти, тупий, да? Спеціально для тебе інструкцію, як користуватися вбиральнею писати?
Ах, право, був один вкрай незручний момент – зробив я свої справи, подумую виходити, а кнопки для відкриття дверей немає. Інструкцій теж. «Ну, що ти, тупий, да? Спеціально для тебе інструкцію, як користуватися вбиральнею писати?» - уявив собі діалог із тим розумним німцем, який цей туалет вигадав.
 
Вмикаю логіку. Як же ці німці програму управління писали?! Думай, Вася, думай! Підійшов, підняв кришку унітазу, злив воду, закрив кришку. Може датчик який заїло? Повторюю ще раз. Двері не відчиняються. Може на кришку треба сісти, потім встати, потім злити воду? Роблю. Двері не відчиняються. Так. Що забув? Може руки помити? Все теж, тільки з миттям рук. Підношу руки до крана, датчик спрацьовує, вода тече, потім автоматично вимикається, в надії і з сумом я дивлюся на двері — не відчиняються. Ах, собака, та що ж таке?!
 
І тут я згадую, що за дверима мене чекає товариш.
 
- Е, Мітяй, ти, це, двері можеш відчинити? Цей монстр мене не випускає. – кричу йому.
 
Чую, він намагається дати хабар туалету, засовуючи монетку у проріз, але автомат не вблаганний, не бере, і все. На копняки теж не реагує. Мітяй кричить:«Тримайся, друже, зараз поліцію покличу!» 
 
Ех... тут я від нічого робити, повторюю процес, мию руки, включаю фен... О, еврика! Фен вимикається, двері відчиняються. 
 
Мда... Подивився ще раз на свій туалет. Соснова дошка та шифер, ніби як, покращали, чи що?!
 
Потім згадав, як хтось із знайомих розповідав подібну історію. Правда, там справа була у Франції. Чолов’яга, заплативши необхідні сантими і увійшовши в такий же розумний і симпатичний туалет, не міг і припустити, що все всередині кабінки стерильно чисте, а тому, як і належить чистоплотному гомо сапіенсу, заліз з ногами на унітаз... В комп'ютерних мізках вбиральні нестиковочка: датчик підлоги відключений, значить, людина вийшла, вода не злита, значить, щось не так, потрібно продезінфікувати. Чоловіченько сидить на горщику, свої справи робить, а тут світло вимкнулося і на нього душ із дезрозчину як хлюпне! Він із унітазу зістрибнув, комп'ютер взагалі заклинило: двері зачинені, а людина з'явилася?! Завис, попередньо увімкнувши сушку струменями гарячого повітря... Кілька годин рятувальники різали вандалостійкі двері автогеном, витягуючи бідолаху з чіпких лап генія-туалету.
 
«Аха-ха-ха!» – вразило мене сміхом від спогадів.
 
Ні, все ж, напевно, цей пізній осінній ранок чудовий, і жодні зручності у дворі нічого не псують. Боженько, та я взагалі щаслива людина! Спасибі тобі, що я просто володар соснової вбиральні!
 
Шановні читачі «України Комунальної»

Звертаємо вашу увагу, що цей текст є плодом фантазії автора. Будь-яка подібність і збіг з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може служити приводом для судового позову. 
 
Комунальний Байкар
 
Коментарі (0)