Здавна зародження життя було для українців великим таїнством і шаною. Здається, все в природі створено для того, щоб жити і прославляти життя, але разом з тим, кожна зміна пори року нагадує про його швидкоплинність, і від того кожна мить стає ще ціннішою. Серед українців побутує думка, що життя таке коротке, тож треба набутися на цьому світі, тобто не лише напрацюватися, нажити добра, а якщо ти чиновник або суддя - набудувати маєтків, набратися хабарів, якщо романтик - натішитися красою природи, добрим товариством, наспіватися та налюбитися.
Набувся на цьому світі і старий голова українського хутору Великого. В ніч на Чистий Четвер його душа вилетіла з вимученого цирозом печінки тіла та направилася, як годиться, на попередню співбесіду до Апостола Петра, який мав вирішити, що буде далі: пекельні страждання чи райське життя.
Чесно кажучи, цього ранку Апостол Петро був не в гуморі, оскільки вчора ввечері хтось із мешканців Пекла поцупив у нього з кишені запасний комплект ключів від воріт Раю та влаштував у ньому Пекельну вечірку, на якій безвинних і праведних райських мешканців піддавали нелюдським тортурам Стас Міхайлов, Кобзон та Борис Апрель. Тому коли до нього о п’ятій ранку постукала душа новопреставленого колишнього голови хутору Великого, він вже для себе вирішив, що хто б там не був за дверима, а він його одразу відправить до Пекла. Але піднявшись з ліжка, начепивши на себе білі капці та балахон, допивши вчорашню холодну каву, щоб продерти очі, він все ж таки вирішив вислухати новопреставленого – бо милосердя є головною чеснотою християнина.
- Та що ж ти так роздзвонився? Чи ото так до пекла хочеться?, - буркнув про себе все ще трохи роздратований Апостол Петро, відчиняючи двері своєї Небесної приймальні.
- Називай себе, хто такий, чим жив, чим займався – почнемо знайомитися, потім вирішимо, куди тебе: до Пекла чи до Раю. - замість привітання почув новопреставлений від Апостола Петра.
- Доброго ранку, шановний святий Апостоле! Я не звик, коли з головою українського хутору, нехай і колишнім, так вітаються. Я тут Вам не хлопчисько якійсь, я пройшов кар’єру від простого слюсаря до директора заводу, потім хуторяни мене обрали своїм головою – це мабуть-таки щось означає? При мені хутір розквіт, все будувалося, квартири нові люди отримували, нові стадіони, торгівельні комплекси, дорожні розв’язки – все для хуторян робив. Я забезпечив їм спокій політичний та соціальний, тарифи на комуналку при мені були найнижчими. Я ніколи не ставився до людей по-узурпаторськи, тому мене люди поважали і обирали тричі головою, - трохи навіть з образою на Апостола Петра відповів колишній голова хутору Великого.
- Ну, якщо ти такий хороший хуторянський голова був, чого тебе не переобрали на четвертий, п’ятий термін? - дістаючи із шухляди товсту папку із написом «Голова хутору Великий», запитав Апостол Петро.
- Мабуть, стабільність, яку я намагався забезпечити в житті хуторян, зіграла поганий жарт зі мною. Хуторяни втомилися від стабільного життя, їм стало сумно і вони наступним головою вирішили обрати не мене, міцного господарника, промисловця, а клоуна, який засипав подачками хуторянських бабусь-пенсіонерок за новітніми технологіями нейролінгвістичного програмування - припустив колишній хуторянський голова.
- І за це ти дуже образився на хуторян, оскільки щиро і досі вважаєш, що кращого за тебе голови хутору немає, не було і не буде? - Апостол Петро нагадував в цей момент прокурора, який здійснює допит підозрюваного.
- Це моє право ображатися на своїх хуторян. Але якщо ж відверто, то скажу правду. Так, я на них образився. За те, що не цінують тих благ, що я їм забезпечив, не цінують тої турботи, того рівня життя, якого вдалося досягти. При мені хутір розбудувався, розвивався. А при цьому блазневі що робиться, що він зробив, так як я? - запитав Апостола Петра хуторянський голова.
- Ну що робиться чи чого не робиться при новому голові, оцінять хуторяни на наступних виборах. Врешті-решт на те й є демократія, щоб давати оцінку владі на виборах. От тобі хуторяни і дали оцінку. Мабуть, їм все ж таки є за що на тебе теж ображатися. - провокував самооцінку хуторянського голови Апостол Петро. Давай я тебе зараз по декількох містах проведу, а там ти вирішиш, на кого тобі слід ображатися: на хуторян чи на самого себе, на те, що не зміг відмовитися від спокус та недооцінив своїх суперників на виборчих перегонах - запропонував він хуторянському голові.
- Ну добре, ведіть куди хочете – на все готовий - погодився новопреставлений.
За мить Апостол Петро та колишній голова хутору Великого опинилися на вулицях цього самого хутору, які вранці просто наводнилися людьми, які поспішали на роботу, на навчання, в школи та дитячі садочки. Від смаку повітря рідного хутору у колишнього його голови аж затремтіло серце та заболіло в скронях. «Все ж таки люблю я хутір Великий та хуторян не зважаючи ні на що», - промайнула в його голові думка.
Між тим Апостол Петро підвів його до однієї з багатоповерхівок, що знаходилися в кварталі від центру хутору.
- Полізли на горище - скомандував він своєму підопічному.
- Не розумію, навіщо нам лізти на горище? - здивувався такій дикій пропозиції Апостола голова. - Я і без того можу сказати, що цей будинок введений в експлуатацію 1974 року, капітально ремонтувався ще при Союзі, потім мешканці хотіли створити в ньому ОСББ, але щось у них там не вийшло з документами – тому він такий занедбаний і стоїть.
- Давай без зайвих запитань, добре? Якщо я кажу, що нам потрібно на горище, то нам туди потрібно, довірся мені, - Апостол Петро був твердо налаштований на таке собі квартирне скелелазіння.
Діставшись дверей, які ведуть до технічного поверху та даху багатоповерхівки, Апостол Петро, переводячи дух, попрохав свого підопічного спробувати відкрити їх, але в того ні з першої, ні з третьої спроби нічого не вийшло.
- Що, не вийшло?- зловтішався Апостол Петро. - І не вийде. А знаєш чому? Тому, що ключів у тебе не має від дверей технічного поверху. Так само їх не має у мешканців будинку. Вони не можуть потрапити на технічний поверх, щоб полагодити дах. Не здогадуєшся, чому вони не можуть туди потрапити? А я тобі тоді нагадаю, що в перший же рік, коли ти став головою хутора Великого, ти тихесенько попродавав дахи та підвали будинків, які були у комунальні власності хутору та стояли на балансі виконкому, приватним фірмам, які повстановлювали на дахах та підвалах двері із отакими замками, а ключі мешканцям не дали, бо тепер недоторкана приватна власність. Пригадуєш?
- Ну так, давали ми дозволи на викуп частини дахів та цокольних приміщень, підвалів приватним структурам, але ж гроші від продажу шли у міський бюджет. За них ми будували нові парки, церкви, житлові будинки нового типу, хіба це погано? – почав виправдовуватися голова.
- Житлові будинки нового типу кажеш? Добре, тоді пішли ще на них поглянемо, подивимося як ти прокоментуєш оце - Апостол Петро миттєво переніс голову до іншої багатоповерхівки, тепер вже 24-поверховової.
- О, цей будинок теж я будував! – голосно та радісно закричав голова. Ну точніше не я, а Будтрест нашого хутору Великого, але ж за бюджетні кошти. 200 квартир, новий проект, дахова котельня – нова якість комфорту!
- Ну от і пішли подивимось у квартири, як там мешканцям живеться - Апостол Петро був невгамовний.
- А хто нас пустить у квартири о п’ятій ранку, шановний Апостоле? - відверто не розуміючи, що діється, запитав голова.
- Ми ж тобою духи тепер безтілесні, пройдемо і зайдемо куди хочеш, звикай до цього! Полетіли! - почав подорож по квартирах Апостол. - Ось дивись – на фасаді другого під’їзду є тріщина, в неї затікає під час дощу вода. Тепер у квартирах підвищена вологість та пліснявий грибок, хворіють на астму діти. Зовнішні стіни викладені товщиною у пів-цеглини замість нормативної – стіни у квартирах холодні, люди утеплюються, але холод все одно перемагає. Підлоги криві, штукатурка сиплеться на голови. І скільки твій Будтрест злупив за квадратний метр в цьому будинку? 8000 гривень? А це нічого, що твоя невістка – засновник цього Будтресту, після здачі цього будинку в експлуатацію купила собі новенький Range Rover?
- Але ж людям все одно є де жити, а ремонтуватися можна вічно, головне, що свій кут є,- знову спробував заперечити колишній хуторянський голова, прекрасно розуміючи, що крити тут нічим.
- А про 500 гектарів землі, які ти вилучив у хуторянського заповідника, в якому водяться дикі тварини, які занесені до Червоної книги, та передав під забудову дуже чесним Міністрам та чиновникам тобі, я маю надію, нагадувати не потрібно? Чи все ж таки згадати декілька прізвищ? – не зупинявся Апостол Петро. - А про плитку тобі теж нагадати? Звичайну тротуарну плитку, яка слизька восени та взимку, щербата за рік експлуатації, незручна для прибирання, підступна для тонких жіночих підборів, особливо на Центральній площі, де поклали дуже дорогу клінкерну цеглу. Поклали без урахування коефіцієнтів теплового розширення, тож під літнім сонцем почала ця надміцна цегла сама собою трощитися та рвати гранітні бордюри. Тепер щоразу доводиться її перекладати. Але ти цим не переймався, бо там де хтось витрачає, хтось і заробляє. Твій кум, директор цегляного заводу, який цю плитку і випускає. Чи не так?
- Але все, що я робив, я робив також і для хуторян, мені навіть орден Героя дали, його ж бо просто так не дають - хуторянський голова використав останній аргумент на свій захист.
- Орден Героя кажеш? - на цій фразі Апостол Петро підвів його до воріт Раю, відчинив їх. - Бачиш он там хлопці ще як слід не облаштувались, потрапили сюди не давно. Іди до них, спробуй зробити їхнє життя тут комфортним, зручним. Допоможи їм оздобити їхні помешкання, покласти дороги, зробити розв’язки для транспорту. Спробуєш їх обманути, спробуєш взяти відкат, - миттєво переведу в Пекло. Думаю, ти не зможеш дотриматися цих правил, але ж і хорошого справді ти багато зробив: храми будував, а це діяння праведне.
- Дякую тобі, Апостоле, я зрозумів свої провини і щиро каюся у своїх гріхах, я буду дбати про цих хлопців - вигукнув колишній голова хутору Великого та пішов до юрби хлопчаків, що в саду райському якраз збиралися снідати.
- Доброго ранку! Тепер будемо жити разом! Давайте знайомитися! Я колишній голова хутору Великого - привітався голова, порівнявшись із хлопчаками.
- І Вам ранку доброго, якщо не жартуєте! - хором відповіли сто хлопчачих голосів…
Шановні читачі «України Комунальної».
Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість та співпадіння з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
Комунальний Байкар
