Рус Укр
ГоловнаКомунальні байкиМіські проектиЯк чиновникам у ЖКГ працюється
Новини ЖКГ
25 Вересня 2020 p.
23 Вересня 2020 p.
21 Вересня 2020 p.
17 Вересня 2020 p.
11 Вересня 2020 p.
09 Вересня 2020 p.
07 Вересня 2020 p.
04 Вересня 2020 p.

Як чиновникам у ЖКГ працюється

Комунальні байки - всі вигадані історії з життя житлово-комунальної галузі. Та, як відомо, в кожній вигадці - лише частка вигадки. Пропонуємо байку про те, як в одному Департаменті ЖКГ чиновникам працювалося.

Дзвінок мого будильника доводить мене до сказу. Він дзвонить на 20 хвилин раніше, ніж міг би. Тим паче сьогодні, в п’ятницю. Кажу йому – будильнику. Але він невблаганний, тому я о 6:30 все ж таки підвожуся з ліжка та біжу в душ, приводжу себе до ладу. Адже я, - Ростислав Святославович Любченко, - людина державницька, маю виглядати пристойно, навіть після добрячої гулянки, бути поголеним, одягненим у суворий костюм (і нічого, що літня спека) та носити краватку.  

Років мені 29, неодружений. Останні півтора роки займаю посаду першого заступника директора Департаменту житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації. До того працював проектувальником у фірмі батька, а ще раніше - вчився в технічному університеті на інженера-будівельника. 
 
Скажу чесно, вчитися мені не дуже подобалося, я взагалі все життя хотів стати хіміком або біологом, проводити різні досліди, змішувати препарати, досліджувати реакції й все таке інше. Однак, мій батько, - Святослав Ярополкович Любченко, - колишній головний архітектор міста, почесний будівельник України, а віднедавна - просто пенсіонер і за сумісництвом директор фірми «Архбудмонтаж», наполіг свого часу, щоб документи я подав на спеціальність «промислове містобудування». 
 
Навіть із проректором домовився, щоб до мене не дуже чіплялися на вступних іспитах. Ні, не за «хабар», просто в той час батько мав такий авторитет у місті, у тому ж виші був викладачем, так що, йому просто не змогли відмовити. Промучившись таким чином 5 довгих років, отримавши диплом інженера–будівельника я вирішив одну життєву проблему, натомість отримав другу – куди піти працювати? 
 
Йти слюсарем за 900 грн на Водоканал чи Теплоенерго як більшість моїх однокурсників? Ні, вибачте, не для того я 5 років вчив напам'ять таблиці Шевельова. Тому батькові довелося влаштувати мене до себе на фірму, - проектувальником. Робота була не важка, іноді цікава, дала змогу познайомитися з різними «потрібними» людьми, та й зарплату батько платив мені пристойну, вистачало винаймати однокімнатну квартиру, харчуватися та раз на тиждень зависати у клубі. Але все одно це було не те, чого я хотів. Забувши дитячі мрії про хімічну лабораторію, я тепер хотів себе реалізувати як менеджер. Спілкування з людьми завжди надає впевненості, що ти можеш на них впливати та утворити свою власну систему керування колективом. Батько, вислухавши мої пропозиції, слушно зауважив, що поки він має здоров’я керувати фірмою, він сам упорається, а для мене щось вигадає. 
 
За що я люблю свого батька, так це за те, що він мене ніколи не дурив. Ну, майже ніколи. І за якихось три тижні я вже пройшов конкурс на зайняття посади першого заступника начальника головного управління ЖКГ облдержадміністрації, яке згодом після перейменування стало гордо називатися «Департаментом».  
 
Щось я дуже глибоко поринув у спогади, а потрібно вже виходити, бо біля під’їзду чекає на мене Василь, водій нашого Департаменту. Кожного ранку о 7:30 він чекає мене, щоб відвезти на роботу. Хоча, якщо чесно сказати, від мого будинку до офісу всього два квартали, пішки за якихось 20 хвилин можна дістатися. Одначе, солідність важливіша.Наявність службового авто – це ознака солідності українського чиновника. Так само, як і білоруського і російського, і всього пострадянського чиновництва. 
 
Рівно о восьмій сиджу в себе в кабінеті, чекаю, коли секретарка Наталія Пилипівна, яка позаочі кличе мене «Любчиком» (від призвища, мабуть) принесе мені ранкову каву та вхідну кореспонденцію на підпис. Сьогодні п’ятниця, а це означає, що шефа не буде цілий день, бо зранку він на нараді в облдержадміністрації за підсумками тижня, а потім після обіду – вже на своїй дачі за містом смажитиме шашлик.
 
Відсутність шефа означає, що планерну нараду в колективі проводжу сьогодні я. Рівно о восьмій тридцять під кабінетом збираються керівники відділів. Потрібно зазначити, що штат нашого департаменту складається з 21 працівника та семи відділів, які мають такі красномовні назви «відділ перспективного розвитку та інвестицій», «відділ стратегічного планування та аналізу», «відділ фінансового розвитку житлового сектору» тощо. 
 
Насправді, ці відділи такі ж далекі від перспективного розвитку та вибудовування стратегій розвитку багатостраждального українського ЖКГ, як Юпітер від Землі. Чому? Тому, що насправді ми замаємося двома речами: 1) збір для Міністерства за встановленими ними ж формами інформації з комунальних підприємств та розпорядників бюджетних коштів про поточний стан речей. 2) закриття так званих «контрольок» - заяв і скарг наших дорогеньких громадян з приводу бездіяльності комунальників, завищених тарифів і взагалі на погане життя. Ще одне забув – ми ходимо на апаратні наради в облдержадміністрацію до профільних замів і обов’язково слідкуємо за термінами виконання їхніх протокольних доручень.
 
На сьогодні у Міністерство нам потрібно направити звіт по доходах та кредиторській заборгованості Водоканалу та Теплоенерго. Начальник відділу стратегічного планування та аналізу Валерія Євгенівна доповіла мені, що в цьому місяці Водоканал у своєму звіті показав всього 5% виконання судових рішень, а ми попередньо відзвітувались у Міністерство, що буде не менше 40%. «Ви що, не знаєте що робити?,- запитав я в неї суворим начальницьким голосом. – Йдіть і разом з Водоканалом намалюйте в звіті 38%, в наступному місяці скоригуєте». Отак у нас всі звіти і робляться в управлінні, і Міністерство так само знає, як ці звіти робляться, і так само звітується перед Кабінетом Міністрів. Система, нічого вдіяти не можна…
 
Роздавши ще кілька несуттєвих доручень, я закінчив нараду, та всі розбрелися по своїх робочих кабінетах. Розслабившись, вирішив покликати водія Василя, щоб з’їздити в магазин «РИБОЛОВ» за новими гачками. Але не судилося, бо через хвилину до мене влетіла секретарка Наталія Пилипівна, і заволала, що на 10:30 в облдержадміністрації проходитиме нарада – круглий стіл з питань енергозбереження, а з загального відділу їй повідомили лише що: «Зобов’язали Вас, - каже мені. - бути готовим до доповіді, ще й з презентаціями». 
 
От і вибрав я гачки на карася... чорти б його вхопили те енергозбереження. Я почав ходити по кабінету та був схожий на Гамлета, який думав: Де брати матеріали для доповіді? Як за півгодини намалювати ці довбані презентації? Викликав до себе нашого комп’ютерного спеціаліста Тараса, який сказав, що на таку роботу потрібно не менше 3-х годин. Невтішно. Викликав до себе начальника відділу кадрів, досвідченого Олександра Івановича, який 17 років вже працює в чиновницькому апараті, може його досвід щось підкаже. «А ти, - каже він мені. - спробуй скачати з Інтернету будь-який доклад з енергозбереження та слайди до нього. Не перший же раз обсмоктують цю тему в кабінетах, хтось щось розумне і підготував, вони все одно від наради до наради забувають в кого яка була презентація, адже такі заходи проводяться заради проведення самого заходу, а не реального зменшення споживання газу». 
 
Ото голова, ото порадив!!! Дійсно, клацнувши Гугл, я знайшов 25 тисяч доповідей з питань енергозбереження в Україні, в тому числі і позаторічну міністерську і безсовісно натиснув конопку «Завантажити» на флешку. Після наради профільний заступник голови облдержадміністрації навіть потиснув мені руку, подякував за цікаву доповідь і сказав щось на кшталт «достойний син свого батька»…
 
В обід нарешті водій Василь відвіз мене до магазину «Риболов», де я придбав собі гачки для полювання на карася та вже подумки був на риболовлі, коли о третій дня (за годину до кінця робочого часу у п’ятницю!!!!!) мені зателефонував ображений жіночий голос з контактного центру облдержадміністрації і вилаяв мене за те, що на нашому департаменті дві прострочені «контрольки». 
 
Це були звернення гр. Сіроштана щодо забиття дворової каналізації та звернення гр. Керімової щодо можливості списання боргу за теплопостачання 18 тис. грн., у зв’язку з тим, що вона багатодітна мати. Наївні громадяни! Вони думають, коли пишуть скарги на Президента чи на облдержадміністрацію, що дійсно сам Президент чи губернатор розглядатиме їхні скарги! Зазвичай, інформацію на «контрольки» нам готують самі ж комунальники, тобто суб’єкти оскарження, і за півтора року не пам’ятаю жодного випадку, щоб скаржник виявився правий. Але нам до питань справедливості немає діла, наше основне завдання – закрити «контрольку»!
 
Тому, викликавши до себе Віталіну Аркадіївну, начальника відділу звернень громадян, я попрохав її максимально швидко закрити «контрольки». Що вона і зробила о 15-45, і принесла на підпис мені дві відповіді, які починалися однаково «шановний громадянин! Уважно розглянувши Ваше звернення повідомляємо..» і далі купа незрозумілого нікому, навіть академіку тексту, з якого стає зрозумілим, що скаржник сам винний у своїх проблемах, а водоканал та теплоенерго майже янголи і їх вини не встановлено.Відповідь на скаргу пересічних українців – це мистецтво. 
 
Нарешті 16:00 на годиннику…і все геть з цієї божевільні, в якій закони менеджменту та управління колективом не діють і до понеділка, який почнеться знову нарадами, звітами та скаргами, але це буде тільки в понеділок, а зараз - на риболовлю!
 
Шановні читачі «України Комунальної».

Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
 
Комунальний Байкар
 
Коментарі (0)