Рус Укр
ГоловнаКомунальні байкиМіські проекти До чого доводять передвиборчі обіцянки
Новини ЖКГ
13 Вересня 2019 p.
11 Вересня 2019 p.
10 Липня 2019 p.
21 Червня 2019 p.
23 Травня 2019 p.
17 Травня 2019 p.
24 Квітня 2019 p.
23 Квітня 2019 p.
11 Квітня 2019 p.

До чого доводять передвиборчі обіцянки

Комунальні байки - всі вигадані історії з життя житлово-комунальної галузі. Та, як відомо, в кожній вигадці - лише частка вигадки. Пропонуємо фантастичну байку про те, як через першовересневе бажання сина міський голова у відставку пішов.

Сьогодні 1 вересня. Не люблю цей день, адже окрім того, що 1 вересня - День знань і треба йти до школи, це ще й мій День народження. Два свята в одному, але чомусь моє свято завжди другорядне, відтінене букетами айстр, якими просто завалюють вчительок, білими бантами однокласниць та не менш білими сорочками однокласників. Сьогодні мені виповнюється 10 років, перший мій ювілей, так би сказали дорослі. Знову, як і кожного року, у нас перший урок тематичний. Цього разу Марія Василівна, наш класний керівник, або Класуха, як ми її називаємо позаочі, сказала, що сьогодні ми поговоримо про те, ким працюють наші батьки.

- Моя мама лікар-стоматолог, - почала першою відмінниця та улюблениця Класухи Настя Палієнко. Її професія дуже важлива і корисна, тому що від здоров’я зубів залежить життя та довголіття людини!
 
- Мій тато - водій вантажівки на «Новій Пошті», його професія теж важлива, він привозить людям листи, пошту, речі для наших військових, які на Сході воюють із сепарами, - продовжив Мишко Голодюк, розбишакуватий хлопець, але мені він поганого нічого не зробив, тому я з ним товаришую.
 
- Моя мама – вчитель математики, вчителювання завжди вважалося найважливішою професію, - сказала моя сусідка по парті Юля Найпак.
 
Отак по черзі висловилися всі двадцять учнів нашого 3 «Б» класу, але до мене черга так і не дійшла.
 
- Марія Василівна, а чого Ви мене не питаєте, ким працює мій тато? Я теж хочу про нього багато чого розповісти, - практично без надії питаю я Класуху, знаючи наперед, якою буде відповідь. 
 
- Дмитрику, сонце моє, але ж всі у класі знають, що твій батько, Вольдемар Бабай, є нашим міським головою, він працює, щоб у нас були вода, світло, опалення взимку, ми всі йому вдячні за це, не жалкуємо, що його обрали п’ять років тому, іще раз оберемо, він ось на минулих вихідних особисто був присутній на ремонті доріг, знову ж таки пенсіонерів не забуває, продуктові пакети роздає, цукор, ось виділив кошти на фарбу для школи, - на цьому Марія Василівна зупинилася, оскільки зрозуміла, що діалог зі мною перейшов мало не в агітацію за мого батька.
 
- А от і ні, Марія Василівна, мій тато... він брехун, - відповів я. 
 
- Брехун? Дмитрику, що ти таке кажеш! Не може бути, Вольдемар Бабай завжди дотримується своїх обіцянок. Мабуть, ти захворів, у тебе температура, сходи до медсестри, нехай вона поміряє, а ми продовжимо урок. 
 
Але я не був хворий і не помилявся, я знав, що я кажу. Це для всіх інших Вольдемар Бабай – людина слова, «сказав-як відрізав». Але не для мене, не для свого рідного сина. Вчора ввечері він обіцяв підвезти мене зранку до школи, але сьогодні згадав, що його запросили привітати першачків у 27 школі в іншому районі, а оскільки через декілька тижнів вибори, то він мусить бути там. І минулого року так само він мусив бути в іншому місті, і позаминулого. Він знаходить час на всіх, окрім мене. І на тих своїх виступах ще й привселюдно бреше про те, як гарно стало жити в місті. Але спілкуючись з моїми нечисленними друзями, я розумію, що жити в місті стає все важче і важче, не в останню чергу через те, що батько багато чого робить не правильно, не по-чесному. 
 
«З Днем народження тебе, З Днем Народження, Дмитре, З Днем народження тебе» - проспівала весело мені наша шкільна медсестра тьотя Дуся, яка за роки роботи знала все і про всіх. «Чого такий сумний? Бачу, що здоровий, але сумний, що сталося?». Я чесно їй все розказав, а вона, посміхаючись, витягнула десь з холодильника шматочок торту з банановим желе, дістала свічку і загадково так сказала: «Отже, іменинник, загадуй бажання. Давай, Дмитре! Все що завгодно. Все, що тільки побажаєш. Ця свічка – чарівна, все, що загадаєш – збудеться». 
 
«Бажаю, щоб всього на один день тато розучився говорити неправду, і не обманював не тільки мене, а й всіх мешканців міста, - промайнуло в моїй голові, коли я задував свічку…
 
*
Такої кількості місцевих журналістів «зелена» зала Енського міськвиконкому не бачила вже давно, як кажуть, яблуку ніде було упасти. На прес-конференції міського голови Вольдемара Бабая зазвичай ходили лише комунальні ЗМІ, які в силу своїх посадових обов’язків повинні були розповідати про надзвичайні досягнення місцевої влади, але сьогодні був особливий привід – декілька днів тому Бабай оголосив, що буде балотуватись на другий термін, тому всіх – і своїх, и ЗМІ конкурентів по мерській гонці цікавило, з чим піде на вибори Бабай, з якого програмою. 
 
З п’ятнадцятихвилинним запізненням прес-конференція Енського міського голови розпочалася, мер Бабай та його заступники зайняли місце у президії, маючи у своїх планшетах заздалегідь підготовані прес-службою мерії відповіді на найбільш гострі та незручні запитання. Першим дали поставити питання журналісту Токарю – відомому блогеру та активісту.
 
- Пане Бабай, прокоментуйте, будь ласка, ситуацію навколо скандальної забудови дитячого майданчика на вулиці Рози Люксембург, де за чутками, Ваш кум Василь Петришин планує звести черговий торгівельно-розважальний комплекс?
 
Вольдемар Бабай був готовий до цього запитання, тим більше що відповідь на нього вже була написана на папері і починалася словами «Шановний громадський активіст, до Вашого відома я був у відпустці, коли виконком погоджував виділення земельної ділянки під забудову ПП Петришин частини скверу по вулиці Рози Люксембург…», тож лишалося просто її цитувати далі по тексту. Але тут трапилося щось неймовірне, те, що не можна пояснити. Раптом язик та щелепи Бабая перестали його слухатися, вони ніби почали самостійне життя, окреме від діяльності головного мозку. 
 
- Так, шановний Тарасе, якщо хочете знати, я спеціально пішов у відпустку за два дні до того голосування по скверу на вулиці Рози Люксембург, так мені порадив ще один мій кум – міський прокурор, який теж буде отримувати прибуток від діяльності торгівельно-розважального центру, щоправда через свою дружину Наталію, яка в нього абсолютно легально зареєстрована підприємцем, - вимовив Бабай, чим викликав шок та відверте здивування не тільки у блогера Токаря, а й у всіх присутніх.
 
- Що Ви таке кажете, Вольдемаре, що з Вами, Ви хворі?, - штовхав у бік Бабая його перший заступник Кисіль.
 
- Сам не знаю, що це вийшло – але нехай, забули, давайте наступне запитання, може потім виріжемо, - спробував заспокоїти себе Бабай.
 
Наступне запитання було від Громадського телебачення.
 
- Леонід Сокуренко, Громадське телебачення. Скажіть, пане мер, хто фінансує Вашу передвиборну кампанію, який бюджет плануєте витратити, та що це за дивні пакети вручають пенсіонерам із цукром, макаронами сумнівної якості, але з Вашим обличчям і без напису?
 
- Леоніде, на Ваше запитання мені відповідати досить легко, тому що у мене немає «волохатих лап» та олігархів за спиною, - почав впевнено відповідати Бабай,  і вже з натхненням хотів продовжити свою «оду чесності», коли знову його язик та щелепи перестали його слухатися, і почали говорити за нього самі по собі,- я сам фінансую свою кампанію, знаєте, ті ріжки – макарони, той цукор не так вже й дорого коштують у порівняні з тим, що стоїть на кону. А на кону стоїть можливість впливати на збір податків, на розподіл бюджету, на визначення переможців тендерів, на виділення земельних ділянок, на все життя міста в цілому…Тому декілька десятків тисяч гривень на макарони – це дрібниця, так що бюджет моєї кампанії – мізерний, основна ставка не на видовища, не зірок шоу-бізнесу, а на дисциплінованість пенсіонерів, а особливо – пенсіонерок, які обов’язково прийдуть на дільниці та віддячать тому, хто про них хоч якось дбає своїм голосом у бюлетені за мене.
 
«Зелену залу» міськвиконкому накрила повна тиша, здається, замовкли навіть дві мухи, які надокучали операторам місцевих телекомпаній.
 
Користуючись такою несподіваною відвертістю мера журналісти з конкуруючого табору не змогли не запитати у Бабая про рівень корупції у місті, який за чутками не тільки не зменшився, але й на порядок зріс за останні три роки.
 
І знову Вольдемар Бабай відчув, що його розум хоче спростувати звинувачення у корупції, а язик його не слухається і говорить своє, геть інше, неосяжне для мозку чиновника.
 
- Я згоден, що корупція зростає. Але я ж беру не собі. Вірніше, не тільки собі. Зрозумійте, що державна система побудована за принципом фінансової піраміди або мережевого маркетингу на кшталт «Ейвону» чи «Оріфлейму». Ми – мері міст, начальники відділів міліції, прокурори, податківці, митники, щомісяця повинні передати «наверх» через довірену особу певну суму грошей, інакше – геть з посади на твоє місце знайдеться хтось інший. Тому доводить крутитися, як кажуть, що погоджувати, щось не погоджувати, змушувати місцевих підприємців сприяти, жертвувати. Без змазки під назвою «корупція», коліщата державної машини не крутяться!
 
«Зеленою залою» міськвиконкому знову заволоділа тиша, всі намагалися зрозуміти, що тут відбувається, і не могли дати цьому пояснення. Як мер Бабай, якого в місті кличуть «Хитрий Лис», може відверто розповідати про такі речі? Нарешті блогер Токарь відійшов від шоку та просто почав хлопати у долоні в знак поваги до відвертості мера. За ним почали плескати у долоні інші. Нарешті, «Зелена зала» виконкому вибухнула оваціями та криками «Браво! Бабай мужній та чесний мер».
 
Наступного дня Вольдемар Бабай подав у територіальну виборчу комісію заяву про зняття своє кандидатури з виборів та нарешті поїхав із сином Дмитром на рибалку, яку обіцяв йому п’ять років тому…
 
Шановні читачі «України Комунальної».
 
Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
 
Комунальний Байкар
 
Коментарі (0)