У ЖКГ все йде добре, але повз

Новини по темі

05 Лютого 2016 p. 17:52
«Транспортна» культура по-столичному  

29 Січня 2016 p. 17:39
«Обережно, бурульки!», або хто відповідає за чищення дахів  

22 Січня 2016 p. 17:10
Як розгрібають сніг у містах  

...І якийсь такий з дитинства страх засмутити оточуючих. Ключі, вантуз, прокладки, щоб не викликати слюсаря. Купівля обігрівача «УФО», щоб не замерзнути. Робота віником і шваброю, щоб сходова клітка була чистою. 

Прикро засмучувати стількох людей своєю присутністю, самим життям своїм. Вічно сумніваєшся - розповідати, не розповідати. Тут... навряд чи що виправиш... Я і не для того, щоб виправити... але душу полегшити собі... вірніше... так собі.

Бог мене не нагородив цікавою роботою. Взагалі ніякою... тобто ходжу туди... немає страшніше, ніж нічого не робити. Я розумію, щоб ми не хуліганили на вулиці, нас треба десь тримати, і ось це назвали управління ЖКГ, і ми вдаємо себе фахівцями, бухгалтерами, а один прикидається начальником, і навіть, якщо з'явилася чергова реформа зверху, а інших у нас не буває, ми загораемся, наваливаемся, придумуємо, і це нікому не потрібно. Ще раз навалилися, придумали - знову нікому не потрібно.

Поклали на стіл начальника Програми зі створення ОСББ. З криком і сльозами її писали - досі лежить. Коли результат не потрібен, важко зробити процес захоплюючим, і люди змінюються. Неможливо зловити чиїсь очі. Незадоволений зарплатою не може підняти очей. За що йому збільшувати? Він же сам придумав причину. Сорому вже немає, і немає переваги, і начальник рішучий, діловий, і йому розповісти нічого...

Ми так звикли робити те, що нікому не потрібно, що, коли це комусь знадобилося, воно все одно не працювало... Такі ми невдахи... Хоча багато хто заздрить. Таким чином, у житті залишилися дві третини, де я сам - робота для інших... Уявляю, як це захоплююче...

Не хотів засмучувати своєю появою давнього товариша, начальника Водоканалу нашого, коли прийшов до нього і сказав, що потрібно повірити лічильник. Він попросив оплатити квитанцію і забрати лічильник. Я показав йому статтю закону, що я платити не повинен. На що він мені показав документи, за якими повинен я платити. Ми роз'їхалися в різні боки. Він засмутився й не хотів. А адже ми всі живемо, хто за законом, хто за документами... Мені кричать - ти був правий, він був повинен... Звичайно... Хоча... тут дійсно...

Ми вже стільки років висуваємо свої смішні претензії. Хто має? Що змушує його робити мені все безкоштовно? Якщо б він мене просив. Це ж я їх прошу: підключіть, продайте, поставте, повірте, їх же мої гроші не цікавлять. Він нічого від мене не хоче, а я займаю його час, щось кричу, прошу мені повірити лічильник... І вже стільки років ми кричимо, а вони сидять в кабінетах і повіряють, підключають, продають, що я в захваті від непорушності, від відчуття величезної міцності, яка вселяє надію, що можна жити приспівуючи... 

Лічильник зняли на перевірку і через місяць я заплатив в два рази більше, ніж до того, як його зняли... Не хотів засмучувати своєю появою однокласницю - начальника абонентського відділу Водоканалу, коли прийшов до неї і сказав, що я не верблюд і витоки і пориви оплачувати не можу. Вона мені показала документи, і за документами я офіційно пішов додому пити свої 400 літрів в день з урахуванням витоків, поривів, чопіків і хомутів... чи зможу? Може збільшити обсяг шлунка і сечового міхура?

Поки мене не наздоганяють сумніви, я можу щось сказати, потім, як зійдуть - і там, і там, і всі мають рацію... Я б не міг командувати людьми... цих звільнити, тих посадити, потім посадити тих, цих звільнити. Я не хочу втручатися в чужі життя, я хочу прожити, не засмучуючи інших; чесно чи нечесно, порядно чи ні - не мені судити.

Але вже якщо прорвало каналізацію - ремонтуватися треба. Подзвонив в ЖЕК, викликав знайомого слюсаря Васю. Прийшов, поколупав, - каже засмічення. Я йому кажу: «Сам знаю що засмічення, лагодить то хто». Він мені каже: «Ремонт у тарифі не закладений, звертайтеся до приватників». І дав мені телефон. Подзвонив до приватників, викликав слюсаря. Прийшов той самий Вася, за 10 хвилин поставив хомут, я оплатив. А потім пішов в ощадкасу і заплатив за місяць квартплату ЖЕКу. Написав листа прокурору.

Невже складно тим, хто нагорі, закласти в тариф витрати на ремонт, адже ті ж самі гроші, які пішли приватнику, міг заробити ЖЕК.

А прокурор мені все пояснив, каже: «Вам тільки дозволь, і ви помчите до хорошого слюсаря Васі, і він заживе як пан, і дім його буде виділятися багатством і вогнями, і стане він жити не своїм життям, а це ще гірше, ніж добре ремонт робити. А в Ж давай залишимо так, як є. Дуже важко змінювати, нічого не змінюючи, але ми будемо...

Ось так я живу, засмучуючи незнайомих. І документи в мене прикрі, там щось неймовірне: спеціаліст відділу перспективного розвитку та інвестицій. Ні пройти, ні вийти як слід і вже точно нікуди не увійти. І думаю....думаю ж....про перспективу...

Хто захоче старіти, бачачи чергу пенсіонерів в абонентський відділ Водоканалу? Хто захоче бути мамою і, не переводячи дихання, бабусею без виду на відпочинок в самому кінці? І ніхто не захоче вмирати, бачачи, який дикий клопіт він розгорне перед рідними, де горе розставання меркне перед радістю закінчення робіт. І нехай мене правильно зрозуміють нагорі: шлях до веселощів трагічний, але ми його пройшли. От і будемо викликати приватного слюсаря Васю, щоб не турбувати ЖЕК, будемо придумувати собі роботу, реформувати і впроваджувати інновації, щоб у ділового верху був гідний низ. Будемо більше пити води, щоб виправдати норму, пориви та витоки. І, передбачаючи боротьбу за місце на цвинтарі, будемо жити і жити вічно, виблискуючи перешкодами і труднощами, переробленими в жарти й куплети. Йду, поки мене не здолали сумніви і правильно розуміють нагорі....

Іван Слюсаренко-Засувкин