Рус Укр
ГоловнаКомунальні байкиМіські проектиЯк громадяни у поїздах подорожували
Новини ЖКГ
21 Вересня 2020 p.
17 Вересня 2020 p.
11 Вересня 2020 p.
09 Вересня 2020 p.
07 Вересня 2020 p.
04 Вересня 2020 p.
03 Вересня 2020 p.
25 Серпня 2020 p.

Як громадяни у поїздах подорожували

Комунальні байки - всі вигадані історії з життя житлово-комунальної галузі. Та, як відомо, в кожній вигадці - лише частка вигадки. Пропонуємо байку про те, як громадяни однієї країни залізничним транспортом подорожували.

«Газенваген»      

- А Вас, як кращого журналіста, ми направимо у відрядження до Одеси на міжнародний кінофестиваль - заявив Тетяні зранку головний редактор провінційного видання «Полтавські галушки». - Візьмете там інтрев’ю у зірок, будете нашою полтавською «Катею Осадчою»!...
 
Робити нічого – тож, наступного дня Тетяна вже була на пероні Одеського залізничного вокзалу та попрямувала до Оперного театру на «червону доріжку». Скільки зірок – і всі одразу в одному місці! Для неї це було, як в Діснейленд потрапити. Правда місцевих журналістів не допустили до «пресух» усіх зірок, але їй цікаво було порозмовляти з Ахтемом Сейтаблаєвим та Сергієм Лозницею. Добре познайомилася та затоваришувала і з місцевими журналістами з видання «Думская», але коли ті дізналися, що їй час вже сідати у потяг, висловили свої співчуття.
 
З’ясувалося, що потяг «Одеса-Харків», яким вона приїхала зранку, не відганяють — він смажиться під пекельним сонцем аж до сьомої вечора - часу відправлення. Увесь жах ситуації Тетяна і відчула, коли зайшла у плацкартний вагон. Вона читала, що колись фашисти знищували людей у так званих «газенвагенах» - газових камерах, але їй  у той момент здалося, що вона сама  за свої ж гроші у таку газову камеру потрапила. 
 
Розпечена на липневому сонці бляха міцно утримувала високу температуру.  За дві хвилини Таня відчула, що дихати вже не може, піт капає не лише з носа і повік, а, здається, і з голови. Її білосніжні лляні штани за 10 хвилин прилипли до ніг так, ніби вона натягнула на себе ґумовий водолазний костюм. Про те, щоб переодягнутися, - навіть не може бути мови. Туалет зачинений, а навпроти - такі ж мокрі пасажири. Згадалася розмова із Сергієм Лозницею про Майдан, точніше про його причини. 
 
- Добре розумію, - розмовляла сама із собою Таня. - Що ці обдерті вагони, якими нас возять, давно мають бути списані, але їх не списують, бо нема грошей, щоб закупити нові. Ну але бодай вікна у цих вагонах помити можна?» 
 
Та справжній армагеддон на Тетяну чекав  попереду — коли через годину роздали постіль, та люди почали роззуватися... У ту мить їй так захотілося, щоб поруч сидів генеральний директор «Укрзалізниці». А на верхню полицю було б непогано покласти спати Міністра транспорту. Може, він би поцікавився: для чого у плацкартних вагонах над другою полицею є ще й третя? Щоб посеред ночі гримнутися головою і у польоті на підлогу поламати собі зо два ребра?!
 
Але на жаль, директори  «Укрзалізниці» обирають собі інший вид транспорту – Porshe Panamera 4s або Audi Q7 – тому зустрітися на одній полиці Тетянці з високими чинами не судилося.

«Геній інженерної думки»

До Харкова їхав поїздом №177/178 «ім.. Тараса Шевченка» - Харків. Регіональний нічний швидкісний, але це не Хюндай. Це творіння рук українських вагонобудівників… які б не зайве було б повідривати.
 
При вході у вагон ловиш себе на думці, чи туди я зайшов, адже все виглядає так, ніби заходиш у старий плацкартний вагон, а тебе зустрічає мішок із вугіллям.  Вагон візуально розділений на дві зони. Два старих телевізори з випуклими екранами так і не вдалося побачити працюючими. Крісла, як у старих «радянських» загальних вагонах: їхати можна, але рухається вперед-назад лише сидушка. Спинка стоїть нерухомо, через це сильно поміняти кут сидіння не вдасться. Столик складний не зручний, нічим не застелений, від тряски з нього постійно все злітає. Місця для ніг дуже мало. Місце розташування  крісел не співпадає з віконними склопакетами.  Тому є такі місця, на яких пасажир буде споглядати… стіну вагону. Та ж історія з гачками для одягу. Це означає, що це не спеціально сконструйований вагон, а проста бездарна переробка звичайного вагона. Деякі склопакети не герметичні, зсередини покрилися конденсатом. Розетка. Одна. Над входом в купе. Індивідуальна. Для того гідроцефала, який проектував цей вагон. 
 
До речі, при виході розгледів на табличці напис «Вагон реконструйовано на Запорізькому вагонобудівному заводі». Справа інженерів автомобіля «ЗАЗ» - невмируща!

«Пощастило»

Більш за все Мирослава хотіла зустріти Різдво в родинному колі. Вона майже рік не бачила батьків. Але два тижні до поїздки на вокзалі їй не вдалося придбати квиток на потяг «Київ-Львів». Кожного дня вона ходила на вокзал, стояла в чергах, вірила, що в додаткових потягах від «Укрзалізниці» знайдеться і для неї місце. І підморгувала вже тій тітці у касі, і недвозначно натякала «дам зверху». Нема квитків, і все! «Поїду хоч «зайцем»!» – вирішила вона. 
 
Валізка спакована, настрій святковий, попереду – Різдво та родинний стіл. У день від’їзду приїхала на вокзал на годину раніше, поцікавилася у касі, чи нема, бува, зайвого квиточка. На щастя Мирослави дівчина у касі  каже: «Поїзд «Харків –Ужгород», плацкарт, місце бокове біля туалету  № 37». 
 
- Так, так, мені підходить. Беру! – відповідає.
 
- Чекайте, - гукає дівчина з каси, - що Ви для себе обираєте: знижку 25 грн чи ялинку–освіжувач?
 
- Не зрозуміла, - перепитала Мирослава у неї.
 
- То в нас в «Укрзалізниці» акція така -  відтепер пасажири, які їдуть на 37 та 38 місцях можуть розраховувати на знижку в 5 грн на кожні 100 км. шляху, або, при оплаті повної вартості квитка, отримати безкоштовно у провідника ялинки-освіжувачі повітря. Тож, що Ви обираєте – знижку 25 грн чи ялинку–освіжувач?
 
- Мабуть, краще поїду з ялинкою – Різдво ж завтра!, - усміхнулася Мирослава! Дякую за квиточок!
 
…Народу напхалося в той плацкартний вагон – сила силенна! Авжеж, всі поспішають додому на свята! Мирослава присіла на своє місце №37, розклала речі, але тільки відкрилися двері поруч із вбиральнею – в її очах потемніло від їдкої суміші випарів аміаку та хлору – нещодавно провідниця обробила таулет «Білизною».
 
- Вибачте, шановна, - звернулася Мирослава до провідниці, - я сплатила повну вартість квитка, мені в касі на вокзалі сказали, що провідник видасть мені освіжувач повітря – святкову ялинку?
 
- Дитино, яка ж ти наївна, краще б на 25 гривень менше сплатила! Я б теж хотіла побачити ті ялинки – освіжувачі, але ні в Харкові, ні в столиці мені їх не видали – сказали, що коли замовляли кількість по тендеру, додаткові потяги не враховували! Тож, співчуваю, але терпи!
 
Так ї їхала собі Мирослава, вдихаючи в себе забруднене повітря плацкартного вагону, і зігрівала її лише думка про те, що їде додому.

 «Підміна»

Традиційно на Харківщині в неділю після Великодня відзначають так звані «гробки» - день, коли згадують всіх померлих та відвідують їхні могилки на цвинтарях.  Я два роки не був на могилках бабусі та дідуся, тож завинив їм. Витратив 800 грн, купив  електронні квитки на сайті «Укрзалізниці»  туди та зворотньо на поїзд №154 «Київ – Донецьк» («Інтерсіті+»), той, що в народі «Хюндаем» кличуть. Приїхав на вокзал, бачу – замість «Хюндая» подали звичайні, старі вагони! Таких, як я потерпілих зо два десятки нарахувалося. На наше запитання, що ж сталося зі швидкісним складом, представниця залізничного вокзалу відповідає: «Там щось відламалося, лагодять, це тимчасово, проїдетеся в купейному вагоні з не меншим комфортом, а по приїзді  повернете різницю за квитки».  Крім жаху від підміни, пасажири поїзда №154 зіштовхнулися ще з однією бідою: у більшості були, як і в мене, електронні квитки, а зчитувачів QR-кодів провідникам «радянського» потягу так і не видали. Тож, провідниці змушені були пускати людей з роздрукованими на простому папері квитками без додаткової перевірки. Про постільну білизну, чай або каву, а тим більше ланч-бокси взагалі можна було забути. По приїзду до рідного міста одразу попрямував до вокзальних кас з метою повернути собі гроші за таку «підміну». Там мені відмовили, бо виявилося, що провідник повинен був на квитках поставити штамп і свій підпис, щоб повернули гроші. Оскільки провідникам не видали не тільки зчитувачів QR-кодів, а й штампів, то компенсації мені чекати не варто – так сказали в касі. Хтось  став лаятися та вимагати аудієнції з начальником вокзалу, а я пішов додому, бо поспішав до бабусі та дідуся…
 
Шановні читачі «України Комунальної».
 
Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
 
Комунальний Байкар
 
Коментарі (0)