Наприкінці травня в усіх школах нашої країни свято – Свято останнього дзвоника. Закінчився навчальний рік, пролунав останній дзвоник. Але останній він лише для випускників, які білими бантами та вишиванками прикрашають зранку 29 травня будь-яке місто, містечко, село чи селище. А от батькам навряд чи веселий дзвіночок принесе полегшення. Адже темою №1 практично кожних батьківських зборів є не успішність учнів, а майбутні дорогі ремонти класів та випускні вечори. Останні два десятиліття ми звикли платити за шкільний ремонт: один раз податками (і ці кошти влада спише на ремонт, якого чомусь не видно), другий батьківськими коштами – тоді все стає на свої місця…
Вранці 29 травня подружжя Ареснюків перебувало у піднесеному настрої. Ще б пак, адже їхня надія і гордість, дві гарненькі, розумні та виховані дівчинки стояли на лінійці, немов оті волошки у полі, весело посміхаючись мамі з татом. Навколо стояв шум! Останній дзвоник! По шкільному двору бігали очманілі молоді вчительки зі стосами розпатланих квітів, репетували птиці та муркотіли щасливі батьки. Зі словами вітання звернулася до своїх вихованців директор школи. Її урочиста промова мало чим відрізнялася від урочистих промов із нагоди Свята останнього дзвоника, які були виголошені нею за останні 26 років перебування на посаді директора школи. Випускникам вона побажала щасливої дороги в дорослому житті, а школярам добре відпочити влітку і з натхненням взятись за навчання в новому навчальному році. Далі виступило кілька так званих «VIP-гостей», без яких ще з часів правління Леоніда «Чорні брови» Брежнєва не обходяться перші та останні дзвоники. Цього разу це були різного ґатунку чиновники районного масштабу, які традиційно позабували свої привітальні промови із трьох речень, тому щось незрозуміле та незв’язне бубоніли у мікрофон. Урочистості з нагоди свята останнього дзвоника закінчились концертом вихованців школи, які виконали декілька танцювальних та музичних номерів, в яких брали участь і обидві донечки подружжя Арсенюків. Завершили школярі свій виступ хоровим виконанням знаменитої пісні «Воїни світла». Після чого випускники та школярі традиційно розійшлись гуляти містом, а батьків директорка школи наполегливо попрохала залишилися на батьківські збори, присвячені літнім ремонтним роботам у школі.
- Ну що, Тереса, я йду на збори до старшої, а ти – до молодшої в клас, - Яценій Арсенюк і в родинних стосунках поводив себе як лідер, який приймає складні, непопулярні рішення.
- Добре, Яценію, зустрічаємося через годину, одне прохання у мене до тебе – не влаштовуй, будь-ласка, із батьківських зборів чергового засідання Уряду – мені іще потрібно дівчаткам святкову вечерю готувати, а тобі йти у магазин за подарунками, - дружина Яценія в своєму подружньому житті була як раз тією шиєю, навколо якої обертається голова чоловіка.
Минуло півтори години…
- Де тебе носить, Яценію, я ж тебе попереджала, не влаштовуй там ніяких політичних спічів та дискусій! У нас вже давно все закінчилося, а ти як завжди.., - Тереса була відверто роздратована.
- Не знаю як там у Вас, Тересо, що там Вам всім казали, що Ви так швидко закінчили, але у нас у випускному класі було таке… це ж неможливо терпіти, це вимагання та рекет якійсь! - з Арсенюка фонтаном били емоції та обурення. - Уявляєш, собі, класний керівник наполегливо запропонувала нам «покращення» дівчачих туалетів із попереднім кошторисом в 400 тисяч гривень! А також відремонтувати мережі водопостачання на суму 100 тисяч! Це якщо нас у класі 25 учнів, то з кожної родини виходить по 20 тисяч! 20 тисяч, Тересо! Уявляєш? Невже тут вчаться діти мільйонерів? Це три моїх зарплати! Така сума на ремонт туалетів — це фантастика... Такого бути не може! - Яценій потроху вже починав вести засідання уряду.
- Мушу тебе засмутити, Яценію, але у класного керівника нашої молодшої доньки побажання щодо допомоги школі та ремонту крутіші, ніж у класного керівника старшої. Якщо ти пам’ятаєш, минулого року шкільний басейн дав тріщину, ти ще тоді перевірку у школу наслав Держгірпромнагляду, після чого там заборонили купатися та проводити заняття з дітьми. Так ось, нам повідомили, що ремонт басейну школи обійдеться у 1 мільйон гривень, щоправда 300 тисяч має дати обласний бюджет! Тож «благодійний внесок» батьків становитиме 700 тисяч гривень! Оце де клас! І на відновлення мережі водовідведення нам також запропоновано скинутися! Так що думай, де взяти кошти, йди у відставку, починай займатися бізнесом, або давай кредит візьмемо у банку. До речі, а чому би твоєму уряду не прийняти постанову про часткове відшкодування отаких «благодійних» внесків батькам з державного бюджету? Все одно ви всі знаєте, що люди за освіту дітей платять двічі? - деякі ідеї дружини Яценія все ж таки були іноді геніальними.
- Нічого собі, апетити… мільйон за басейн! Цікаво скільки ж у тому кошторисі відкату директорові школи закладено? Відсотків сорок, не менше… такого навіть у нас в уряді не дозволяють… тобто… я хотів сказати… що вони собі дозволяють на місцях… ми тут подолали корупцію на макрорівні… а вони продовжують брати і брати… ніяк не наїдяться. Звернуся от до директора антикорупційного бюро – нехай перевірять міністра освіти Квітку - рішуче резюмував Яценій.
Прем’єр сказав – Прем’єр зробив. Ціле літо слідчі антикорупційного бюро провели у школі, де вчилися доньки подружжя Арсенюків. Робили виїмки бухгалтерських документів, актів виконаних робіт, платіжних доручень. Допитували директора, завучів, вчителів, навіть комірника та прибиральниць. Перед самим першим вересня постановою слідчого антикорупційного бюро Василя Чесного кримінальне провадження у відношенні директора школи було закрито за відсутністю складу злочину в діях підозрюваної.
- Вибачте, пане Прем’єр-міністр, але школа дійсно знаходиться у поганому стані, потрібні коштовні ремонти, а держава грошей не виділяє зовсім, так що директор школи не злочинець, вона – просто жертва нашої системи, - відзвітувався перед Арсенюком слідчий Василь Чесний, сів в свою новеньку «Toyota Camry» (при зарплаті 25 тисяч гривень він міг собі таке дозволити) та поїхав шукати справжніх корупціонерів.
…Прийшло перше вересня. Знову подружжя Арсенюків перебувало в піднесеному настрої. Знову їхня донечка, одягнена у яскраву вишиванку та традиційний український віночок стояла на урочистій лінійці, танцювала та співала. Знову всіх батьків запросили на перші в цьому році батьківські збори. Знову ці до болю знайомі слова…
- Завтра з вас фарби акварельні, гуаш, два альбоми для малювання, три пензлики, кольорові олівці, ручки, зошити в клітку і в лінійку, кольоровий папір, клей, частина з цього піде не подарунки першачкам. Влітку ми ремонтували систему водопостачання, але перед першим вересня трубу прорвало знову. З кожної родини по п’ятсот гривень – і не сперечайтеся – це для Ваших дітей, не для мене особисто. Ось повний список та приблизний кошторис того, що необхідно, - немов з касового апарату строчила класний керівник.
Яценій Арсенюк і дружина його Тереса схилилися над списком. Список був трохи більше, ніж скромний, і нагадував повний перелік товарів невеликого канцелярського магазину. Голова уряду, він же батько сімейства хотів вже висловити легке здивування, але подумав, що в такий день це буде неправильно сприйнято його кращою половиною. Немов вгадавши його думки, Тереса вимовила : «Дорогий, це ж для нашої донечки…»
Могутнішого аргументу людство поки не винаходило. Яценій знизав плечима, і через годину вони вже були в супермаркеті. Правда сума, витрачена в підсумку, змусила його нервово здригнутися, але день скінчився і кількість приємних вражень переважила неприємні.
Минув тиждень. Донька встигла порадувати Арсенюка першими гарними оцінками, тому, коли вона попросила у нього пару сотень на терміновий ремонт шкільного спортзалу (з усіх же беруть), він навіть не звернув на це уваги. Спорт - це важливо. Однак, через кілька днів з'ясувалося, що не тільки спорт - це важливо, але і нові штори в класі - це теж важливо. Окрім цього, в школі знову прорвало трубу водопостачання, «необхідно здати всім по 700 гривень» - таке послання від класного керівника червоною пастою прочитав в щоденнику доньки Арсенюк.
У жовтні Арсенюк відвідав чергові батьківські збори, на яких він дізнався, що на тому тижні у школі в гостях дуже хороший ляльковий театр, а через три дні потому приїде цирк. Арсенюк зітхнув і покірно дістав чергову п’ятдесятку. «Такі час настали, Михайле Сергійовичу», - вголос намагався розпочати діалог з Михайлом Грушевським. Але діалогу не вийшло. Зате вийшло у театру, який приїхав згодом, а потім у цирку, а потім у широко відомого у вузьких колах письменника. Письменникові зібрали на квіти, на невеликий фуршет і на таксі до будинку після фуршету, так як він дуже не хотів йти і часто запрошував класного керівника в учительську. Арсенюк уже не приховував радості від такої потужної гуманітарної освіти і висловив готовність зібрати гроші письменникові також на пам'ятник і на вінок від вдячних батьків. Водночас проект постанови про звільнення міністра освіти Квітки вже лежав на столі Арсенюка. Але виявилося, що все це - ще квіточки. Скоро на голову Арсенюка поряд із місцевими виборами та постійними медіа-атаками колишнього Прем’єр-міністра, яка вимагала знизити тарифи на комуналку, бо вони їй не подобаються, звалилася нова напасть. Це були фотографи. Перші фотографії улюбленої дитини в різних костюмчиках, що прикрасили стіни квартири, викликали потоки сліз розчулення з боку подружжя Арсенюків і численних бабусь-дідусів-сусідів. Проте стіни незабаром закінчилися, а потік фотопортретів не висихав, забираючи із сімейного бюджету шматок, рівний витратам на харчування. До того ж, знову прорвало водопровідну трубу у школі, тепер на її ремонт потрібно було викласти 1000 гривень.
- Ціни на будівельні матеріали підвищилися, самі знаєте, що у нас з курсом долара відбувається, - ніби виправдовуючись, говорила класний керівник на чергових батьківських зборах, після закінчення яких Арсенюк зареєстрував постанову про висловлення недовіри та звільнення з посади голови Нацбанку Понтарєвої.
Підводячи підсумки перед Новим роком, класний керівник повідомила учням та батькам, що перш ніж піти відпочивати, спочатку буде Ялинка.
- Ялинку будемо ставити в актовому залі. Запрошуємо всіх тат і мам. Я маю на увазі, запрошую батьків взяти участь у підготовці свята. Оформлення залу, доставка ялинки з лісництва, Діди Морози та інші халтурники ... Одним словом, ви розумієте! - натхненно закликала класний керівник батьків влаштувати незабутнє свято для дітей, подумки вже катаючись на лижах в Буковелі.
Яценій Арсенюк дійсно зрозумів, що від нього вимагається, але зовсім перестав розуміти, що відбувається в даному навчальному закладі та системі освіти в цілому. Він раптом згадав стоси безкоштовних підручників, якими вони кидались один в одного на перервах. Він згадав шкільні зошити по дві копійки за штуку, якийсь піонерський табір біля моря і красиві ноги вчительки англійської мови, на які він витріщався замість вивчення неправильних дієслів. Можливо, звичайно, що спогади дитинства завжди надто рожеві, але ...
- І ще у мене великі плани на шкільні канікули, на чоловічий і жіночий свята. Доведеться трохи напружитися, але я думаю, що спільними зусиллями ми впораємося! - продовжувала класний керівник займатися вимаганням «благодійної допомоги».
Після цих батьківських зборів Яценій Арсенюк вніс законопроект про внесення змін до закону про загальну середню освіту, яким директорів шкіл та вчителів прирівняв до суб’єктів підприємницької діяльності, які зобов’язані сплачувати ПДВ, військовий збір та єдиний соціальний внесок одразу.
Шановні читачі «України Комунальної».
Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість та співпадіння з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
Комунальний Байкар
