Ідея створення законопроекту не нова. Над її реалізацією законодавці б’ються вже 5 років, але безуспішно. За цей час у Верховній Раді зазнали фіаско три аналогічних законопроекти. Найуспішнішим можна вважати законопроект №9683, у травні 2012 року Верховна Рада прийняла його в першому читанні, однак далі справа не пішла.
Тепер Мінрегіон вирішив пробувати законотворчого щастя на ниві енергетичної ефективності. Проект, підготовлений Міністерством, як і всі його попередники, кардинально змінює правила гри для власників будівель. У ньому враховано досвід розробки попередніх проектів, що «зійшли з дистанції».
Найбільш суперечливі пропозиції минулих років, а саме про паспортизацію всіх будівель житлового фонду, включаючи приватні будинки, в новий проект не включені. Однак, суть залишилася колишньою. У проекті прописані основні принципи державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель; визначені відповідальні органи влади і заходи щодо забезпечення енергетичної ефективності. Колишнім залишився і основний орієнтир, заявлений розробниками - наближення українського законодавства до європейського. А саме, до директиви Європейського парламенту та Європейської Ради №2010 / 31 / ЄС «Про енергетичних характеристиках будівель».
«Солодка парочка»
Ключові нововведення проекту Мінрегіону - введення двох різних документів: паспорта та сертифіката енергоефективності, а крім цього - розширення вимог для будівель «зі стажем».
Для нових і реконструйованих будівель законопроектом Мінрегіону передбачена обов'язкова паспортизація. А ось вже існуючі будівлі необхідно сертифікувати. При цьому для трьох категорій об'єктів із загальною опалювальною площею понад 500 кв. м вводиться обов'язкове одержання сертифіката енергетичної ефективності:
- для будівель, що перебувають у державній власності;
- для будівель при їх купівлі-продажу, обміні, даруванні тощо, та для окремих просторих приміщень в будівлях (крім житлових багатоповерхівок) при вчиненні аналогічних операцій.
Окрема норма проекту присвячена будівлям комунальної форми власності. Органи місцевого самоврядування, у випадки необхідності, наділені правом проводити обов'язкову сертифікацію, але з урахуванням технічних можливостей та економічної доцільності. З чого можна зробити висновок, що до обов'язкової сертифікації багатоповерхівок, більша частина яких перебуває в комунальній власності, справа не дійде. Занадто ефемерною економічна доцільність цієї непростої процедури, особливо в ситуації, коли місцеві бюджети «співають романси», а житловий фонд представлений в основному «спадщиною хрущовських часів».
Читайте також: Український житловий фонд не готовий до зими
Без казусу в пропонованому законопроекті не обійшлося. Стаття 5 зобов'язує розміщувати виписку з сертифіката енергетичної ефективності на видному місці в будинках державної та комунальної власності з опалювальною площею понад 500 кв. м. Виконати цю вимогу неможливо з двох причин.
По-перше, не факт, що органи місцевого самоврядування в єдиному пориві введуть обов'язкову сертифікацію будівель комунальної власності.
По-друге, розділ проекту про обов'язкову сертифікацію вступить в силу через 18 місяців після набрання чинності статтею 5, не раніше 2017 року.
Це типовий випадок «зіпсованого телефону». У першоджерелі, тобто у Директиві №2010 / 31 / ЄС стаття 13 передбачає демонстрацію енергетичного паспорта будівлі (а не виписки з нього) шляхом вивішування його на видному місці. Але ця норма поширюється тільки на дві категорії будівель та за умови, що їх паспортизація вже проведена: на будівлі із загальною корисною площею понад 500 кв. м, призначені для прийому великої кількості громадян, і на такі ж будівлі державних органів.
Схожа ситуація і з обов'язковою сертифікацією. Стаття 12 Директиви передбачає видачу енергетичного паспорта тільки в двох випадках: при будівництві будівель, їх продажу чи здавання в оренду; і для будівель із загальною корисною площею понад 500 кв. м (з 9 липня 2015 - понад 250 кв. м), якщо вони зайняті державними органами або часто відвідуються громадянами.
Можна констатувати, що у порівнянні з загальноєвропейськими нормами, в проекті Мінрегіону є «перегин»: будівля, що знаходиться в держвласності (наприклад, гуртожиток) та будівля, в якій знаходиться держорган - зовсім різні речі, не кажучи вже про будівлі комунальної власності.
Що спільного у заводського цеху з храмом?
Разом з тим, в проекті Мінрегіону чітко і однозначно окреслена сфера його застосування. Під дію проекту не підпадають 5 категорій об'єктів: будівлі, в яких розташовані структурні виробничі підрозділи підприємств, будівлі церков-мечетей, пам'ятники архітектурної та культурної спадщини, тимчасові споруди з терміном використання не більше 2 років, а також об'єкти, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки. За винятком останньої норми аналогічні винятки передбачені та європейської Директиви. Що ж до додаткового пункту, його поява зумовлена українськими реаліями. Нагадаємо, що згідно з Наказом Мінрегіону №103 5 липня 2011 року будівельні паспорти необхідні для будівництва індивідуальних, садових і дачних будинків «ростом» не більше 2 поверхів і площею до 300 кв. м, а також для будівництва господарських будівель і гаражів. Простіше кажучи, дія проекту не поширюється на весь приватний сектор, за винятком особливо просторих «хатинок». Новинка проекту Мінрегіону - виведення за його рамки тимчасових споруд.
Суцільна безвідповідальність
Головний недолік нового проекту закону - його декларативність. Конкретних норм в ньому мало. Так, розділ проекту, який встановлює мінімальні вимоги до енергоефективності будівель, в порівнянні з попередніми проектами, значно урізаний, «завуальований» і складається всього з двох пунктів. Не встановлена проектом і відповідальність за порушення його вимог. Він лише відсилає до чинного законодавства. На практиці це означає, що власників будівель, які відмовилися від отримання енергетичних сертифікатів, не можна буде покарати. Не врегульована і відповідальність фахівців з енергозбереження за якість проведеної ними паспортизації-сертифікації.
Читайте також: Приватні енергокомпанії гальмують енергоефективність
Ще один наріжний камінь проекту Мінрегіону - фінансування його виконання. Проектом передбачена державна підтримка у вигляді здешевлення кредитів, кредитування, надання гарантій державного та місцевого бюджетів. Проблема в тому, що відповідно до статті 17 Бюджетного кодексу державні гарантії по кредитах можуть надаватися виключно в межах і за напрямами, що визначені в законі про держбюджет на поточний рік. Сьогоднішня реалізація державних іпотечних програм наочно ілюструє можливості бюджетного кредитування та здешевлення кредитів.
Не враховується проектом, що багато існуючі будівлі введені в експлуатацію в радянські часи, коли були відсутні вимоги до енергоефективності. На цю прогалину експерти звертали увагу і в попередніх проектах, але «віз і нині там».
Проект, підготовлений Мінрегіоном, потребує серйозного коригування. В іншому випадку його може спіткати доля попередників. Можливо, це і не найгірший варіант. Підвищувати енергоефективність будівель, звичайно, потрібно. Але хто гарантує, що реалізація нового закону не перетвориться на боротьбу з вітряними млинами або того гірше - у бізнес на енергопаспорта-сертифікатах? Та й навіщо витрачати гроші на сертифікацію будівлі, яке завтра може розсипатися як картковий будиночок, якщо не потримати його стіни? А таких будівель в Україні чимало.
У Німеччині модернізація панельних будинків серійної забудови (аналог українських «хрущовок») закінчилася лише в 2008 році і посіла 17 років. Загальні витрати на проведення цієї кампанії перевищили 6 млрд євро. Витрати на забезпечення мінімальних показників енергоефективності однієї квартири склали 8,5 тис. євро. Чи розташовує Україна такими засобами? Питання залишається відкритим.
