«Цінувати звичайні речі ми починаємо лише після того, як несподівано для себе якогось дня їх втрачаємо» - з такої глибоко філософської думки почався ранок суботи для сантехніка міського ЖЕКу №3 Василя Гавроненка.
«Лише проживши без води та каналізації деякий час більшість людей, які звикли до цих благ, як до снігу взимку, розуміють, яке це щастя - мати в квартирі таку банальну річ як нормально працюючий змішувач або унітаз», - продовжував розмірковувати Василь, намилюючи обличчя піною для гоління. Сьогодні Василю потрібно було виглядати охайним та свіжим, адже субота видалася передсвятковою – завтра в неділю всі комунальники України святкуватимуть професійне свято – День працівників житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення.
Святкуватиме і Василь, бо сантехнік – головний комунальник, без сантехніків сьогодні ніяк. Ванна, душова кабіна, батареї, дві-три раковини, унітаз, біде, джакузі, нарешті, - все це на сьогодні потребує хорошого сантехніка. «Сьогодні сантехнік має можливість працювати добре, із задоволенням. Це тобі не в радянські часи, коли ми всі, немов герой Леоніда Куравльова з фільму «Афоня», знімали засувки та раковини з одних квартир та встановлювали їх в інших. Часи змінилися» – констатував про себе Василь, одягаючи чисту білу сорочку та зав’язуючи краватку, у сторону якої не глядів з часу, коли був дресирувальником у цирку. «І деталі сьогодні всі є. І інструмент з'явився небачений, на будь-який смак: різаки, лазерне зварювання, перфоратори, болгарки, ключі. Та й технології нові, а матеріали сучасні – все пластикове. Тільки от біда – народ у нас ані трохи з радянського часу не змінився, він так само вважає, що сантехнік їм зобов’язаний ремонтувати все і безкоштовно» - на цій думці Василь Гавроненко взув черевики, відполіровані до блиску, та поспішив на роботу, адже сьогодні у «червоному кутку» його рідного ЖЕКу №3 відбудеться святковий концерт до професійного свята, де йому повинні вручити пам’ятну медаль – «Ветеран праці житлово-комунального господарства».
Сівши у свій звичний тролейбус «п’ятьорочку», Василь знову поринув у роздуми. «Подумати лише – вже двадцять п'ять років я сантехнік у ЖЕКу… Як все швидко промайнуло… Наче десь там в іншому житті я починав свій шлях, як не дивно б це звучало, цирковим актором. Після закінчення Київського естрадно-циркового училища і служби в армії я запропонував свої послуги Київському цирку, але еквілібристом, як я мріяв, мене не взяли. Мені нічого не залишалося, як піти асистентом дресирувальника. Потім отримав кваліфікацію і став артистом-дресирувальником. Працював із хижаками – у мене ведмідь ходив на кулі, по брусах, танцював. І це було без насильства, бо його в дресируванні, які і в спілкуванні між людьми, бути не повинно, тому що тварини, як діти, дуже чутливі. Коли людина підходить до хижака, у нього автоматично проявляється страх. Навіть якщо ви не боїтеся, вас буде трусити. Все це само собою проходить, коли ви починаєте спілкуватися. Коли ви кожен день годуєте хижака, дбаєте про нього, то вже через рік тварини перестають агресивно ставитися до вас.
Цей досвід спілкування з тваринами мені дуже став у нагоді, коли в середині 90-х наша циркова трупа розпалася, і я волею долі влаштувався на роботу в ЖЕК №3 сантехніком – тоді на таку вакансію бажаючих взагалі не було, тож мене без проблем взяли.
Яким же для мене було відкриттям, що сантехнік в нашій країні – це не просто «дядя заміни унітаз», це універсальний перший побутовий рятувальник! Чим мені не доводилося займатися, окрім ремонту сантехобладнання, за ці роки! Я лагодив газові плити, двері, табуретки, кавоварки, м’ясорубки. Рятував кошенят і одну пересохлу жабу. Втішав вередливих дітей, боровся з вторгненням інопланетян, доварював абрикосове варення і одного разу тримав за ноги жінку, яка розвішувала білизну, стоячи на краю ванної, бо без моїх гарячих долонь, які тримали її ніжні ніженьки, вона боялася впасти!
Щодо стосунків сантехника та прекрасних українських жінок – то окрема тема для розмови. В однієї моєї постійної клієнтки, даруйте за розголошення подробиць, було все що потрібно для нормального життя: молодий коханець та справний туалет. Прямо скажемо, всі зручності. Але їй хотілося змін. Одного разу вона послала коханця, щоб поліпшити її сантехніку, яка, як їй здавалося, вийшла з ладу. Це була її фатальна помилка. Тому, що коханець відкрутивши шишечку з бачка та знявши кришку, раптом засмутився, і пішов. Назавжди. Що не кажи, а сучасні молоді чоловіки все-таки дуже вразливі. Коли я до неї прийшов за викликом, вона просто сиділа і ридала, бо тепер у неї не було ні коханця, ні унітазу. Життя фактично для неї призупинилося, на неї було важко дивитися. Каже мені крізь сльози: «Ну чому я така нещаслива? Немає щастя в особистому житті, чоловік – нероба, цвяха не вміє забити, ще ось коханець трапився з двома лівими руками – не зміг елементарно унітаз полагодити…»
От як пояснити нашім чарівним жінкам, що сьогодні сучасний чоловік не повинен виконувати обов'язки сантехніка? Це в радянські часи чоловіки повинні були вміти полагодити телевізор або відрізати пилкою водопровід. А сьогодні для нього достатньо працювати і приносити гроші додому. Чоловік не повинен вміти лагодити розетки, вішати люстри. У наш час є фахівці з усіх видів робіт, такі як я, наприклад»…
Непомітно для Василя тролейбус подолав відстань у кілька кілометрів між п’ятиповерховою «хрущовкою», де він мешкав на п’ятому поверсі, та зупинкою «Вулиця Шкільна», біля якої розташувався ЖЕК №3. Василь упевнено та гордо зачимчикував до рідної за двадцять п’ять років сірої, як наше ЖКГ, будівлі, яка тепер гордо називалася модним словом «офіс».
«Взагалі, у нас останнім часом з’явилося дуже багато нових слів, незрозумілих та навряд корисних, - розмірковував на підході до офісу Василь, - особливо у сфері професій. Нині у нас все поголовно аудитори, економісти, брокери, трейдери, колектори, фахівці з іпотеки, лізингу, консалтингу, копірайтери, мерчендайзери, промоутери, візажисти, менеджери. І жодного сантехніка або слюсаря, бо не престижно. Звісно, хто з молоді хоче бути заваленим роботою, яка полягає в колупання унітазів та стоків? Краще на питання про професії відповідати, що займаєшся франчайзингом – все одно ніхто не знає, що це таке, але воно престижне.
Одного разу в одній з великих фірм нашого міста, де дуже багато цих супервайзерів та мерчендайзерів, забилися всі унітази, а відновити їх справну роботу було нікому, бо в штаті у них не було ані сантехніка, ані завгоспа, самі лише менеджери, консультанти та аудитори.
Прийшовши за викликом до офісу цієї фірми та увійшовши за двері з написом «WC», я пожалкував, що не взяв із собою сталеливарної маски: очі мені сліпив блиск білих, натертих до прозорості, унітазів та умивальників. Подлубавшись в стічних трубах, я витяг звідти міріади дивних речей: зім'яті договори, розписки, кільця, тампони, годинники, шпильки і навіть краватку!
Туалет знову запрацював, і аудитори, економісти, брокери, трейдери, фахівці з лізингу, консалтингу, копірайтери, мерчендайзери, промоутери, юристи, візажисти, менеджери сказали мені щире спасибі та попросили сфотографувалися з ними на пам'ять, бо вони перший раз у житті бачать живого сантехніка! Додому мені відвезли у чорному «шевроле», де на мене вже очікували коньяк і бутерброди з червоною рибою…дивина та й годі».
…Поринувши у спогади та роздуми, Василь не помітив, як дістався входу до його рідного ЖЕКу. Біля входу в приміщення була розстелена килимова червона доріжка, вхід був прикрашений різнокольоровими повітряними кульками і грав муніципальний духовий оркестр. Так сьогодні вітали Василя Гавроненка зі святом працівників ЖКГ, бо САНТЕХНІК інколи теж буває найбільш вагомою людиною на цій планеті.
Шановні читачі "України Комунальної".
Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість та співпадіння з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
