Рус Укр
ГоловнаКомунальні байкиМіські проектиЯк чиновники платну дорогу побудували
Новини ЖКГ
21 Вересня 2020 p.
17 Вересня 2020 p.
11 Вересня 2020 p.
09 Вересня 2020 p.
07 Вересня 2020 p.
04 Вересня 2020 p.
03 Вересня 2020 p.
25 Серпня 2020 p.

Як чиновники платну дорогу побудували

Комунальні байки - всі вигадані історії з життя житлово-комунального господарства. Та, як відомо, в кожній вигадці - лише частка вигадки. Пропонуємо байку про те, як в одній країні люд платними дорогами потішили.

Як відомо, в нашій країні дві біди – це дурні та дороги. Але коли перші починають ремонтувати другі – це не просто біда, а катастрофа. Особливо на початку сезону осінніх дощів та перших приморозків у листопаді чи грудні. А ось коли дороги починають раптово ремонтувати тоді, коли лежить вже перший сніг та ожеледиця накрила міцним шаром той ландшафт, який не описаний у жодних технічних регламентах світу, але вітчизняні інженери вперто продовжують називати «дорожнім полотном» - це вже повний апокаліпсис, принаймні для розумної людини, здатної до аналітичного мислення. 

А щоб Ви робили, якби були Прем’єр-міністром країни, у бюджеті якої катастрофічно не вистачає коштів, тому що він «липовий» із першої до останньої сторінки, а у Вас із 16 тисяч автомобільних мостів і шляхопроводів вітчизняним нормам відповідають лише 46%? Реформувати «чорну діру» автошляхів ніяк не хочеться, бо лише ідіот буде різати курку, яка несе золоті яйця. А тут іще на носі візит комісара ЄС з питань транспорту з перевіркою стану реформування дорожньої галузі відповідно до європейських стандартів, якому, точніше якій, бо пані комісар ЄС є чарівною жінкою, нічого казати. Правильно, лишається тільки одне – показати високоповажній комісарці бурхливу імітацію реформ та пред’явити наочно «потьомкінські селища», так би мовити «європеїзовані дороги», які трішечки не дотягують за якістю до справжніх європейських. Ну зовсім трішечки, ну майже…Тож, з бюджету в листопаді терміново виділили мільярд вітчизняних грошей на проведення аварійно-відновлювального ремонту доріг, котрий в народі називають «ямковим», - і прийнялися завзято їх освоювати, видовбуючи грудки замерзлого ґрунту та засипаючи ямки, ями та котловани напівгарячою асфальтною сумішшю з порушенням всіх правил і норм.
 
Але ж тепер перед Вами стоїть завдання повернення цього мільярду вітчизняних грошей до бюджету, бо він у Вас тріщить по швах, а пенсії потрібно перед Новим роком виплатити всім літнім людям, бо вони – Ваші найкращі виборці, слухняний електорат, на який Ви можете завжди розраховувати. Як виконати? Дуже просто – Ви оголошуєте, що віднині «відремонтовані» дороги є платними. Таке рішення дозволяє вбити двох зайців одночасно: повернути кошти, витрачені на «ямковий» ремонт, до бюджету та наблизитися до вимог ЄС, транспортна політика якого, як одну із генеральних ідей, рекомендує введення платності доріг. Щоправда, лише наблизитися, бо в країнах ЄС завжди є альтернатива: не хочеш платити за кожен кілометр, їдь місцевими дорогами, які є безкоштовними. Але питання, де їздитимуть ті, хто не захоче платити, Вас як Прем’єр-міністра не повинно хвилювати. Це ж наша країна, в якій про альтернативу говорити не прийнято, тим більше, якщо у Вас халепа з бюджетом. Головне, щоб було дешево і в середньому зручно. 
 
*****
- Невже на решті і до нас у гості Європа завітала? - запитав Любомир Мацьків у колишньої однокласниці Соломії, купуючи на заправці перед поїздкою з Івано-Франківська до Львова бортовий пристрій фіксації для свого вірного «Wolkswagen Passat». 
 
- Авжеж, ми тепер усі – Европа. Ось вже тиждень працюю з цими договорами після того, як Прем’єр-міністр оголосив, що в країні вводиться система платних доріг, - відповіла Соломія, нашвидкуруч заповнюючи договір. - Далеко зібрався?
 
- До Львова їду зустрічати однокурсника - словака Мартіна Седлацкі, який живе в Братиславі. Ти його повинна пам’ятати, - Любомирові вже не терпілося оформити той договір та виїхати на першу платну вітчизняну дорогу. Нарешті Соломія заповнила документ, і він, не читаючи, його підписав, отримав пристрій, встановив, поповнив рахунок та швидко розпрощався з колишньою однокласницею. 
 
Потяг із Братислави прибув на Львівський залізничний вокзал на диво вчасно, друзяки зустрілися, обійнялися та пустилися в мандри. За п’ять днів вони об’їздили всю Львівську область, завітали до своєї викладачки по спротиву матеріалів Гани Мирославівни у Червоноград, заїхали в Івано-Франківськ до друзів та батьків Любомира. За цей час їх кілька разів зупиняли співробітники ДАЇ - все було в нормі, бо рахунок регулярно поповнювали.
 
Незадовго до завершення відпустки Мартіна, старі друзі вирішили поїхати до Кракова, в якому жив їхній третій із команді «шибеників», як їх тоді називали, міцний холостяк Марек Зелінські. На кордоні здали прилад. Адже планували виїхати на тиждень – мало що, загубиться, зламається, вкрадуть – такі часи настали. Їм повернули залишок із рахунку, небагато, всього 150 вітчизняних грошей і 20 євро заставної вартості. 
 
З Мареком вони навеселилися, навідпочивалися, наспівалися і натанцювалися на наступний рік авансом. Поверталися Мартін та Любомир у прекрасному настрої, який тримався доти, доки відразу після проходження кордону, біля шлагбаума, їх не зупинили співробітники ДАЇ. Перевірили номери і ... виписали штраф в 2150 євро! Мовляв, за дорогу не заплачено. 
 
Платити вони не взялися. По-перше, після їхнього вояжу до Кракова у них не було таких грошей, а по-друге, не зрозуміло, за що? Машину відвезли на штраф майданчик, одна доба послуг якого коштувала 20 євро.
 
На наступний день після того, як машину забрали на штрафмайданчик, Любомир з Мартіновою допомогою відправив претензію європейській компанії – виробнику пристрою фіксації. Через дві доби (ось, що значить Європа, подумав про себе Любомир) на електронну скриньку звідти прийшла відповідь, що бортовий пристрій було зареєстровано на неіснуючий автомобіль. 
 
- Як воно таке може бути? Я ж офіційно придбав пристрій, уклав договір, вносив гроші за проїзд по платних дорогах ..., - обурився Любомир та поїхав на заправку до Соломії, яка йому цей пристрій і продала.
 
Після кількох годин емоційних розмов із використанням місцевого діалекту та міцних словосполучень, виявилося, що коли Любомир купував на заправці прилад, його колишня однокласниця Соломія, укладаючи договір, помилилася в буквах номеру машини. Замість букви S написала С. Відтак, розумний європейський пристрій було, по суті, зареєстровано на неіснуючий автомобіль. Тому з пристрою списувалися гроші за проїзд, але на номерний знак машини фіксувалися порушення. 
 
- Сам винен, сам підписував договір і повинен був його уважно прочитати, я всього лише оператор заправки і нічого тобі відшкодовувати не повинна, - навідріз сказала Соломія. 
 
- Nebojte sa, priateľovi! Не впадай у розпач, друже, Ви ще побудуєте свою Європу, колись, але не сьогодні і не зараз, це дуже довгий шлях. Європа повинна бути всередині Вас! Zbohom! - потискаючи на прощання руку, сказав Мартін Любомиру на пероні Львівського вокзалу.
 
Шановні читачі «України Комунальної».

Звертаємо вашу увагу, що цей текст є витвором фантазії автора. Будь-яка схожість та співпадіння з конкретними реальними особистостями в будь-якій країні носить абсолютно випадковий характер і не може слугувати приводом для судового позову.
 
Комунальний Байкар
 
Коментарі (0)